Забіла Віктор Миколайович “Сидів я над річкою…”

Сидів я над річкою Да й дивився в воду; Чому радощей ніколи Я не бачив зроду? Думав, гадав: за що б долі Так мене карати? Чи я хотів кого вбити, Або що б одняти Худобу в кого чужую Або що б украсти? Мабуть, прийдеться нещасним Мені вже й пропасти. Хвиля була превелика, Вітер так і гонить; Аж пором став серед річки І з міста не сходить.

Були й жінки на поромі, Були й чоловіки; Кричать: “Тягніть разом, люди, Пропадем навіки!” Аж на пором хвиля плеще; Вітер реве, свище, Пливуть вони дуже тихо, І к берегу ближче. Дивлюсь, човничок маленький Із хвиля маняє;

Зовсім стане його видно, А після й – немає. Тягли пором по канату Й шостами спирали; Да й то сливе вже ік півдню К берегу пристали. Мордувалися ізранку І всі потомились; Як вилізли вже на берег, Аж перехрестились.

І сила ж була велика, Да все було важко: Як же тому, що в човнику, Як же тому тяжко!. Неборашний, проти хвилі Сам він гонить човен; І ізверху вода плеще, І ізнизу повен. Став він ближче й до берега Уже підпливати; Да не вспіє сам він гребти Й воду виливати; Завертівся кругом човен Да й перевернувся; Бовть у воду, бідолашний, – І не схаменувся. Виниряв разів із тричі.

“Ой рятуйте, пробі!” – Кричав

він, сердешний, дуже, Кричав ік народу. “От-тако, – тільки сказали, – От тобі й нажився! Недалеко й до берега, Да ба – утопився”. Я був кинувсь рятувати, Так плавать не вмію; Дак не думав, що й я в світі Дак десь околію. І мені так люди скажуть: “От тобі нажився!

Хотів іще ожениться, От тобі й женився!.”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Забіла Віктор Миколайович “Сидів я над річкою…”