Сидів я над річкою Да й дивився в воду; Чому радощей ніколи Я не бачив зроду? Думав, гадав: за що б долі Так мене карати? Чи я хотів кого вбити, Або що б одняти Худобу в кого чужую Або що б украсти?
Мабуть, прийдеться нещасним Мені вже й пропасти. Хвиля була превелика, Вітер так і гонить; Аж пором став серед річки І з міста не сходить. Були й жінки на поромі, Були й чоловіки; Кричать: \”Тягніть разом, люди, Пропадем навіки!\” Аж на пором хвиля плеще; Вітер реве, свище, Пливуть вони дуже тихо, І к берегу ближче. Дивлюсь, човничок маленький Із хвиля
Мордувалися ізранку І всі потомились; Як вилізли вже на берег, Аж перехрестились. І сила ж була велика, Да все було важко: Як же тому, що в човнику, Як же тому тяжко!. Неборашний, проти хвилі Сам він гонить човен; І ізверху вода плеще, І ізнизу повен. Став він ближче й до берега Уже підпливати; Да не вспіє сам він гребти Й воду виливати; Завертівся кругом човен Да й перевернувся; Бовть у воду, бідолашний, – І не схаменувся.
Виниряв разів із тричі. \”Ой рятуйте, пробі!\” – Кричав
Я був кинувсь рятувати, Так плавать не вмію; Дак не думав, що й я в світі Дак десь околію. І мені так люди скажуть: \”От тобі нажився! Хотів іще ожениться, От тобі й женився!\”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)