От і погляньмо на нього в роботі. Чіпка жне. “Тільки нагинається високе жито, колосиста пшениця під його рукою; а там глянь – уже ззаду й сніп лежить, товстий та чепурний…”. Точка спостереження – десь попереду. Звідти видно єдиний рух – жито нагинається – і наслідок: сніп.
Ні постаті ясенця, ні безлічі інших, обов’язкових для женця рухів: ліва рука забирає жменю стеблин, пригинає їх, права – серпом підрізує і кладе назад себе, доки набереться достатньо пучків; складені пучки зв’язуються перевеслом – аж тоді маємо
Як і молотив.
Для змалювання робочого завзяття наймита в молотьбі автори знаходять іншу опорну деталь: “аж на сажень солома летіла угору”. В цьолму разі відшукати містку деталь, яка б “витягувала” всю динаміку картини, допомогла народна творчість, вислів належить до фразем, постійної оцінної деталі в побутовому
Але з погляду художньої деталі воно теж цікаве.
Ось ще картина: Чіпка зайшов до Грицька запрошувати його в старости. Ще не сказано, кого сватати, ще перші “вступні” репліки, а “Христя – аж вуха наставила” (ІІ, 300). Теж зображально-оцінний народний вислів, фразеологізм.
Вочевидь постав він із спостережень над тваринами, в яких пробудження слухової уваги пов’язане з відповідним рухом вух. І (ей вислів сконцентровано передає суть – велику увагу до чогось, виявлену людиною, і водночас охоплюе усі вияви цієї уваги – зміна виразу обличчя, спалах цікавості в очах. Таку картину у її незмінній цілості узагальнюють оті “наставлені вуха” – образ-деталь.
Природність такої сторожкої уваги Христі до теми чоловічої розмови зумовлена у романі і звичайною жіночою цікавістю, і напівусвідомленим, глибоко затаєним коханням до небуденного Чіпки. Мовна опорна деталь “витягує” всю картину, всі деталі вияву надто уважного слухання, не називаючи їх. Постать Христі постає в нашій уяві живою, динамічно-застиглою. Буденність фразеологізму стерлася, всіма барвами заграв місткий зображальний засіб.
Суто мирнівський.
Доречно вжитий фразеологізм, коли він увесь виповнюється своїм значенням, його традиційність зникає з усвідомлення, деталь, слово, образ оновлюється.
Вагома роль відводиться деталі як засобу передачі психологічного стану героя. Коли збігом обставин (а серед них і промова повітового ціцерона) Чіпці запропонували обиратися в члени земської управи, словесно він свою згоду одягає, як і гддиться, в байдужість (“Та коли людська ласка та панська воля, то й про мене…”), яку різко перекреслюють зовнішні вияви його психологічного стану: “Голос його тремтів; лице горіло; очі світилися радістю” (ІІ, 333). Три деталі, які одна одну уточнюють, посилюють, вичерпно передають стан героя.
Тут цікава й інтонаційна побудова. Три деталі – три простих коротких речення, об’єднаних у складне безсполучникове з розділовим знаком вищого відокремлення – крапкою з комою, чим посилюється їхня інтонаційно-смислова самостійність. Три деталі – три речення – три ударних мовних такти з фразовим наголосом на першому слові в кожному.
Деталь “накочується” на деталь, результат – потроєна удар-иість кожної.
Далеко забігала у своїх дівочих мріях Христя, покохавши Проценка. Бачила його своєю дружиною, а з сорому від уявного щастя закрила лице руками “і з нестями цілувала свої руки, думаючи, що то Гриця цілує…” (ІІІ, 314). В усій передачі “потоку свідомості” Христі – її роздумів про Марину і Довбню, про паничів, Гриця і про свою долю,- то найвиразніше свідчення сили дівочого почуття, граничного з втратою влади над собою (що невдовзі й сталося).
Безумовно, ця опорна психологічна деталь – несподіваний зовнішній вияв і напрямку, і сили душевної енергії героїні – підпирається багатьма іншими ху-дожніми засобами сюжетного й позасюжетного плану.
Про стосунки між Максимом Гудзем та його дружиною Явдохою уявлення в читача дуже невиразне. Ніби якась умовна подружня пара. А воно так і є, що висвітлюється однією деталлю.
Пригадаймо. Смерть Максима вразила і дочку, і зятя. Просто як смерть близької людини і як смерть у страшних муках. “Одна Явдоха якось видержала”. Вийшла з хати, “боляче стуляючи очі, з котрих туга ледве видавила дві сльозинки” (ІІ, 343). От і маємо визначення дивної прив’язаності подружжя, з яких один ншв розбоєм заради збагачення, а друга, що мала “хижу, падку па розкоші та на прибуток натуру” (ІІ, 303),- при ньому.
Видавлені дві сльозинки – підкреслення відчуженості, непомірного індивідуалізму серед хижаків різного стану й калібру, що неодноразово стверджується в творах Панаса Мирного. Ця особливість багатства (“речовизм” у сучасному прочитанні) роз’єдну-нати людей, заступати собою духовні і душевні цінності була помічена й показана нашим класиком.
Цікаво, що окремі психологічні деталі, хоч подаються від автора, набувають суб’єктивного, “індивідуалізованого” героєм забарвлення. Іноді це робиться прямим переадресуванням: “Зелена трава нагадала йому зелену керсетку…” (ІІІ, 40). А іноді без всяких переадресувань, прийомом мовного гібриду: “Товстий крамар і собі приложив жирнючі та слиняві губи” (ІІІ, 111). Йдеться про христосування п’яних гостей Загнибіди з Христею (“Повія”).
Ніби це й зорове враження збоку, від автора, та все-таки Христине відчуття тих осоружних губ тут першопланове, що досягається епітетною деталізацією з її (дівочого) словника.
Психологічні деталі, як ми бачили на прикладі Явдоішших сліз, мають здатність переходити в пси-хотипологічні й соціальнотипологічні. Бути не тільки елементом довір’я, а й звинувачення.
“Мізерний болотяний рак стає тут значущою соціальною деталлю” и,- пише М. Сиваченко про повість “За водою”,- власне, про ту деталь, яка вперше використана Мирним в оповіданні “Злодій”. В оповіданні це був речовий доказ злочину кріпосницького ладу, в повісті – пореформеного, саме орендаторської експлуатації.
У “Лихих людях” перша життєрадісна картина природи з тривожним підсвітленням спочатку зіставляється з картиною ранку в місті, де акцент кладеться на груповий портрет селян з такою деталізацією; “в одних сорочках, босі, з підсуканими по коліна штанами”, з виділениям-відокремленням опорної деталі: “Ноги у їх були чорні, в калу, як і ноги їх скотини” (І, 71),- яка через зіставлення набуває глибокого соціального змісту, ідейної вагомості.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)