Вершиною критичного реалізму Панаса Мирного є його роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Працюючи в суді, письменник часто здійснював подорожі по Полтавській губернії. Під час однієї з таких поїздок від Полтави до Гадяча він почув від візника сумну розповідь про розбійника Василя Гнидку, засудженого до каторги.
Ця правдива і проста розповідь глибоко схвилювала Панаса Мирного, і в 1872 році він створює нарис “Подоріжжя від Полтави до Гадяча”. В цьому ж році він завершує роботу над повістю “Чіпка”. Прочитавши цей твір, брат
Але в Російській імперії”, де українське слово було заборонене указом 1876 року, видати роман було неможливо. Ось чому цей твір вийшов у світ лише у 1880 році в Женеві при сприянні Михайла Драгоманова.
Головний герой роману – Чіпка Вареник. Це людина глибокої душі, критичного розуму і сміливої вдачі. Вже на перших сторінках роману ми знайомимося з портретною характеристикою Чіпки-юна-ка.
Малий Чіпка ріс і виховувався без батька, у холоді й голоді. До злиднів додавалися ще й моральні страждання: скільки діти не приймали хлопчика до свого гурту, обзивали його “виродком”, “байстрюком”. Все це пригнічувало дитячу душу. А коли підріс – поневірявся по наймах. У цей час у нього почало визрівати почуття ненависті до гноблення і насильства: “І прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала”.
Однак Чіпка не тільки ненавидів, а й любив. Він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. Казки і розповіді баби Оришки і діда Уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла.
Чіпка любить життя, красу природи, всім цікавиться. Це прагнення до знань допомогло Чіпці ще з ранніх років розпізнавати неправду в житті. Зненависть до паців^.стає прбвідною рисою характеру Чіпки, змістом його боротьби. Нові події посилюють і розпалюють це почуття.
Ледве Чіпка став на ноги, вибився із злиднів, як у нього забрали землю. Розуміючи, що без землі немає життя і волі, Чіпка рішуче виступає на боротьбу, але зазнає поразки. Його серце запалилося обуренням і гнівом, – Чіпка не може змиритися з такою дійсністю.
Приставши до ватаги злодіїв і розбишак, він пиячить, бешкетує, грабує.
Але Чіпка ще не загинув. Він організовує відсіч каральному загонові, який прийшов утихомирювати селян. Солдати жорстоко побили його.
Після одруження з Галею Чіпка повертається до чесної хліборобської праці. Його поважають люди як доброго хазяїна, йото обирають земським гласним, а потім у земську управу. Чіпка радий був служити громаді, але пани знайшли привід, щоб вигнати його з управи. Він намагається знайти правду, підбурює селян.
В особі Чіпки письменник змальовує емоційно вразливу і щиру людину з високими моральними якостями і розумовими здібностями. Письменник показав, що така, здібна, сповнена сили молодої енергії людина не могла в умовах тогочасної дійсності “найти собі місце в житті і стала “пропащою силою”. Чіпка шукав правду і не знаходив її, хотів правдою жити, а йому на давали змоги. Він стає на згубний шлях розбійництва, і це приводить його від стихійного бунту до кримінального злочину.
Дійшло до того, що Чіпка з п’яною ватагою вирізує ціпу родину Хоменків, і його відправляють на каторгу.
Таким чином, в образі Чіпки Панас Мирний змалював трагічну долю стихійного бунтаря і протестанта проти соціальної несправедливості. Цей образ – один із кращих в українській класичній літературі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)