Наприкінці 1140-х, в 1150-х рр. Ростово-Суздальський князь Юрій вів боротьбу за київський великокняжий престол зі своїм племінником Изяславом, сином Мстислава Великого. Як син Володимира Мономаха Юрій був “старше” по родовій черзі Изяслава (онука Мономаха). Однак, сам Володимир Мономах обмежив коло спадкоємців Києва трьома своїми старшими синами (нащадками його першої дружини – Гіти, дочки останнього англосаксонського короля Гарольда). Юрій був сином від другого шлюбу Мономаха і як спадкоємець Києва не фігурував у заповіті батька.
Однак
У підсумку, Юрій кілька разів було захоплював Київ, але не втримував його. І сісти там він зміг тільки після смерті Изяслава Мстиславича в 1155 р. Нижче поміщений один з епізодів усобици Юрія з Изяславом.
У літо 1150 Изяслав сіл у Києві на столі діда свого й батька свого із честию великої.
У літо 1151 Юрій пішов до Києва,
Веслярів у них не було видно, виднілися тільки весла, тому що човна були покриті дошками. Бійці стояли нагорі в броні й стріляли, а керманичів було двоє – один на носі, а іншої – на кормі, куди хотіли, туди і йшли, не обертаючи човнів.
Юрій хотів долілиць піти до вятичеському броду, але не смів пустити човна мимо Києва, і пустив їх в озеро Долобськое й звідти волочив берегом у Золотчю, по Золотчи ж увійшов у Дніпро. А половці Юр’єви йшли по лузі.
Изяслав же із дружиною своею й з киянами й із чорними клобуками пішов по цій стороні Дніпра по горі, а човна його по Дніпрові прийшли й сстали на Вятичеве в Мирославського сеа. І коштуючи там, боролися в насадах за брід, і не давав Изяслав Юрію перейти брід, не можна було ні тим перейти на цю сторону, ні цим на ту.
Тоді ськазав Юрій своїм: “Брати, коштуємо тут і до чого достоїмося. Як би взяти в них Зарубовський брід і перейти на ту сторону Дніпра”.
Це всім полюбилося. Син Юрія Андрій і дикі половці прийшли до Зарубовському броду. А на цій стороні був Шварн, боярин Изяслава, зі сторожами. Половці побачили, що у Шварна мало сторожів і пішли на них у брід на конях, у бронях, прикриваючись щитами, зі списами в руках, готові битися. І покрився Дніпро безліччю воїнів, А русь переїхала в човнах. Шварн же, побачивши це, побіг до Изяславу.
Брід не був твердий, тому що не було там князя, а боярина не все слухаються.
Изяслав Мстиславич, дружина його, і чорні клобуки, і кияни вирішили не ходити проти Юрія, але підпустити його до себе й тоді вже битися з ним. І ськазав Изяслав: “Так допоможе нам Бог, а вуж ми їх відіб’ємо: адже вони не крилаті, а перелетівши Дніпро, сядуть де-небудь, якщо повернуть від нас, те тоді, як нам Бог дасть із ними”.
Поклонившись святій Богородиці Десятинної й святої Софії, Изяслав виступив з міста. Кияни ж ськазали йому: ” Нехай підуть усі, хто може хоча б ціпок у руки взяти. А хто не піде, видай тих нам, ми їх самі поб’ємо”.
І так пішли, не відстаючи друг від друга, але все з радістю за своїм князем, на конях і піші. Їх була багато чого безліч.
На ранок у п’ятницю, коли зорі почали займатися, у полках у Юрія вдарили бубни й затрубили труби, і почали полки готуватися. Так само й в Изяслава почали бити в бубни й у труби сурмити, і полки стали облачатися в збрую.
Андрій Юрійович почав вишиковувати полк батька свого, тому що був тоді старшим серед братів. Побачивши, що половці коштують за, він погнав коня до них і зміцнив їх на лайку, а потім в’їхав у полк свій і зміцнив дружину свою.
Изяслав же в’їхав у свій полк і послав по всіх полицях ськазати: “Дивитеся на мій полк, як він піде, так і ви йдіть”.
І так пішли полки. Андрій же Юрійович взяв спис і поїхав уперед. Він раніше всіх вступив у бій і изломил спис своє.
Тоді був поранений кінь його в ніздрі й почав опуськатися під ним, і шолом упав з Андрія, і щит на ньому був відірваний, але він залишився непошкоджений.
Изяслав також поперед всіх полків в’їхав у полки ратні (ворожі) і зламав спис своє. У цей час йому розсікли руку шаблею, а списом пробили стегно. І він злетів з коня.
Була січа міцна. Бог же й свята Богородиця… допомогли Изяславу, і переміг він Юрія. Юр’єви половці, не пустивши ні однієї стріли, побігли, а потім Ольговичи, а потім побіг і Юрій з дітьми.
Коли вони бігли через ріку Рут, багато дружини потонуло, а інших убили, інших у полон взяли.
Изяслав же лежав на поле поранений. Коли він піднявся, піші кияни, не довідавшись його й думаючи, що це ратний (ворог), вирішили його вбити. Изяслав же ськазав: “Я князь”.
Тоді один з них відповів: “А, так тебе-те нам і потрібно, – і, вийнявши меч свій, почав сікти по шолому.
Був же на шоломі над чолом золотий Пантелеймон. Киянин ударив по шолому мечем і пробив шолом до чола. Изяслав же ськазав: “Я – Изяслав, князь ваш”, – і зняв із себе шолом.
Отут довідалися його кияни, і, почувши його слова, багато хто підняли його на руки свої з радістю як пануючи й князя свого й викликнули: “Господи помилуй!” Усе полки радувалися, що полки ратні переможені, а князь живий.
(З Іпатіївського літопису)
Юрій у боротьбі за Київ
Юрій Довгорукий був одружений на половецькій князівні, тому легко одержував допомогу від Степу, тим більше його Залесськую землю половці ніколи не грабували. Лісу, болота й ріки Ростово-Суздальської землі, а також рязанське князівство надійно захищали власні володіння Юрія від степовиків.
Юрій у боротьбі за Київ
Церкви Богородиці, побудованої князем Володимиром в 989 р. після хрещення Русі.
Юрій у боротьбі за Київ
Розповіді російських літописів XIII-XIV вв. М., 1968. С. 27-30.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)