Євген Гребінка – Віл

“Мабуть, на небі звісно стало (Про себе Віл в кошарі гомонів) Про те, що весь мій вік я все за двох робив, Да й витерпів таки чимало, Що в плузі силкувавсь, копиці волочив, Ізранку у ярмі до півночі ходив І ще щодня бував і битий! Хазяїна не раз я проклинав,

Тепер зовсім не той хазяїн став: У мене вдосталь їсти й пити, Несуть мені і солі, і крупів, Вівса і висівок; наїстись трьом би стало”. Аж тут хазяїн шасть у хлів І, взявши за роги, Вола під ніж повів,

Бо сказано – його годовано на сало. Ти змалку так любив мене, як пугу пес… Чого ж так лащишся тепер до мене, Йване?

Чи знаєш, що як ти чоломкаться ідеш, Чогось мене морозить стане.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Євген Гребінка – Віл