– Хто не вгадає? Я? Оце городять небилицю! Щоб не пізнав я Солов’я, Щоб не пізнав цю гарну птицю; Як тільки оком наведу, То і вгадаю, де співака! – Так дядькові казав небіж, Грицько Підсака.
– Ходімо, я тебе до лісу поведу, Усякої там птиці є багато. Та буде сором, пане-брате, Коли б ти Солов’я ізразу не пізнав,- Грицькові дядько одвічав. І ось вони дійшли до гаю;
По гаєві усякий птах літає, Щебече хто, хто свище, хто гуде, Аж округи луна іде. Небіж Ось, ось де Соловей!
Який червоногрудий! А дметься як, мабуть, великий пан! Уже то неспроста
Та годі, годі, Грицьку, буде Ту погань, Снігиря, хвалить! Ся птиця не співа, а як усе щебече, Вона в гурті як-небудь засвистить; А більше, голову похнюпивши між плечі, Насупившись сидить. Небіж Так цитьте, лишень, ось я зараз угадаю:
Я сучий син, коли оце не він! Увесь мов золотий, а крильця чорні має. Дядько Та буде, Грицьку, сучий син: Се просто Іволга зоветься,
Вона із саду в сад літа, То вишні гарно об’їда, То оббива горох, а в співи не вдається.
Небіж Так ось коли побачив співака! Яка мальована та штучна птиця! Вертиться, джеркотить, по дереву скака – Оце-то Соловей! Дядько
Се навісна Синиця! 1 довго так небіж дурненький Між птицями знаходив Солов’я,
А Соловей собі сіренький Над ним співав, сховавшись між гілля. 1833 р.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)