8 КЛАС
СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
Т. ШЕВЧЕНКО, І. ФРАНКО, ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Якби я зустріла Лесю Українку…
На віконне скло впала крапля дощу. Гола гілка, яку штовхнув безжальний вітер, вдарила по склу, збивши з нього крапельки дощу. І що зі мною коїться таке, що я навіть її, цю крапельку жалію?
Вітер зловісно зітхає, дощ монотонно шумить за вікном. Чому ж так важко на душі?
Я хвора… Я хвора вже тиждень, і в мене зникли всі спогади про радісні події життя, адже їх витіснили жар, біль і виснажливий кашель. Оптимізме!
Де ти, оптимізме,
Я дивлюся на книжкові полиці. Спочатку я “чіпляюся” оком за віддзеркалення тієї ж самої гілки у склі книжкової шафи, потім зупиняюся на обкладинці книжки за склом. Вірші Лесі Українки.
Беру книжку в руки, задумливо дивлюся на портрет поетеси. “А їй також було боляче і сумно, а їй було набагато важче”, – думаю я. Ось би зустрітися з нею, поговорити. Про що була б ця розмова?
“Лесю, – спитала б я, – як Вам вдавалося долати щоденний біль? Яку ж рису мені в собі виховувати, щоб усі незгоди долати?”
“Навчися радіти маленьким шматочкам щастя: весняним квіткам, співу пташок,
“Я знаю, саме про це Ви написали у своєму вірші “Давня весна”, Вам спочатку здавалося, що всі дари весни – комусь іншому, а Вам – нічого. Тільки виявилося, що весна принесла і Вам подарунки: у Ваше віконце заглянули яблуневі квітки, вітер заспівав про весняну волю, пташині пісні долинули до вашої оселі, і гай зелений надіслав вам свій відгук”, – так я відповіла б своїй уявній співрозмовниці.
Спокійний і мудрий погляд Лесі Українки, мабуть, зосередився б на вікні. І раптом вона б всміхнулася. “Що ж вона побачила там, у похмурому пейзажі?” – здивувалася б я. Притиснувшись обличчям до скла, обдивилася кожний сантиметр завіконного простору. “Ось воно! – несподівано для себе вигукнула я. – Нагілці, яка спершу здавалася мені зовсім голою, виявляється, вже набухли бруньки! А це означає наближення весни, надії і кінця хвороби! І мені природа надіслали привіт. Спасибі, поетесо, дякую за допомогу”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)