Головне спонукання його – довести всім, що нікому не можна “іти на Троекурова”, навіть захищаючи своє людське достоїнство, свою честь. А. Г. Дубровский поводиться зовсім не так, як Троекуров. Він перериває/всі відносини зі своїм гордовитим сусідом, після того як не одержав вибачення за нанесену йому образу.
Правда, він покарав людей Троекурова, що крали в нього ліс, але це не було помстою. Він і не догадувався, що замислив Троекуров, і не дуже турбувався, одержавши запит із суду про своє право на володіння Кистеневкой.
Людина чесний
Яку мету переслідував Троекуров, віднімаючи в Дубровского маєток? Важливо, щоб діти усвідомили, що богатый Троекуров не мав потребу в збільшенні своїх маєтків. Не корисливі цілі переслідував він, побажавши опанувати Кистеневкой. Він мав намір створити своєму колишньому приятелеві такі умови, щоб той виявився в повній залежності від нього, Троекурова, щоб Дубровский просив його про полегкість, принижувався перед ним.
У визначенні суду виражається повна зневага Покровського пана до придбаного маєтку. І в той же час це своєрідна винагорода, “оплата” за турботи приказних: адже Кистеневк. а з її селянами фактично передавалася їм.
Продовжуючи бесіду, учитель запитає: “Як вплинуло на Дубровского-Батька рішення суду?” Несподіване й неправе рішення завдало страшного удару старому Дубровскому, позбавивши його будинку, землі, усього його скромного майна, приголомшивши жорстокістю. Бідний старий збожеволів, і, хоча життя його на короткий час була врятована, він упав у доконане дитинство.
Так трагічно завершився суд, на який Кирила Петрович їхав з “злісною посмішкою”. Запитаємо: “Яким повинне було бути настрій Троекурова, що виграв справу, і чому рішення суду не доставило йому радості?”
З погляду школярів, “лиходій” Троекуров повинен був би тільки радуватися своїй перемозі. Вони не завжди розуміють, чому “раптове божевілля Дубровского сильно подіяло на нею (Троекурова) уява й отруїло його торжество”. А зрозуміти переживання Троекурова дуже важливо, тому що вони багато в чому пояснюють мотиви, що спонукали ого надалі прагнути до примирення зі старим Дубровским.
Сцена суду – це кульмінація в історії сварки Троекурова з Дубровским. Приїзд Троекурова в Кистеневку – розв’язка, що служить початком інших подій – історії Дубровского-Розбійника. У процесі подальшої роботи активізуємо матеріал глави III. Розмовляючи зі школярами, учитель ставить перед ними таке питання: “Які риси характеру Володимира проявляються в Петербурзі і які – у Кистеневке?” Питання цей дуже важливе, тому що змушує задуматися про складність людських характерів. Викладач прагне до того, щоб діти зрозуміли, чому Володимира дозволяв собі “розкішні примхи”, “грав у карти й входив у борги”.
Батько гаряче любив сина, посилав йому більше, ніж Володимир повинен був очікувати, і Володимир, не відчуваючи недоліку в засобах, не замислювався про положення батька. Він жив так, як жила більшість його товаришів-офіцерів.
Але разом з тим Володимир дуже любив батька: “думка втратити батька свого обтяжливо терзала його серце”. П’ятикласники уявлять собі силу прихильності Володимира до батька, усвідомлюють, що турбота й занепокоєння про хворий старого змусили молодого Дубровского після одержання тривожних звісток з будинку відмовитися від безтурботного петербурзького життя й спішно їхати до Кистеневку.
Питання про те, що спонукало Кирила Петровича почати спробу помиритися з Дубровским, поглиблює подання школярів про Троекурове (школярі згадають, які почуття випробовував він після суду). Разом з дітьми читаємо: “Від природи не був він корисливий, бажання мести затягло його занадто далеко, совість його нарікала. Він знав, у якому стані перебував його супротивник, старий товариш його молодості, і перемога не радувала його с е р д ц а”.
Роз’яснимо учням зміст виділених нами слів і зворотів” мовлення. Школярі в стані зрозуміти, що в душі Троекурова відбувалася боротьба між низькими й “більше шляхетними” почуттями. “Удоволена помста й властолюбство” боролися із прихильністю до старого товариша. Перемогло останнє, і Троекуров направився в Кистеневку з “благим наміром” помиритися зі старим своїм сусідом, “знищити й сліди сварки, повернувши йому надбання”.
Примирення не відбулося. Хворий Дубровский умер побачивши свого “друга”. Кирила Петрович, почувши від Гриши наказ молодого Дубровского скоріше вбиратися, поки його не вигнали, був наведений у невимовну лють: “особа його стало похмуріше ночі, вона із презирством посміхнувся, грізно глянув на двірню й поїхав кроком біля двору”.
Тепер уже й Володимир придбав в особі Троекурова грозкого ворога, що не простить зухвалої образи, нанесеного йому в присутності кріпаків.
Серйозної роботи вимагає питання про відношення кріпаків до поміщиків Троекурову й Дубровскому. Для того щоб роз’яснити це питання, повернемося до глави I, де охарактеризовані відносини між поміщиками й кріпаками, прочитаємо: “Троекуров із селянами й двірськими обходився… строго й норовливо, але вони тщеславились багатством і славою свого пана й у свою чергу дозволяли собі багато у відношенні до їхніх сусідів, сподіваючись на його сильне заступництво”.
Не можна не згадати тут про тім зауваженні Андрія Гаврнловича Дубровского, що послужило початком сварки двох сусідів; “…псарня дивовижна,- говорить Андрій Гаврилович,- навряд чи людям вашим (тобто Троекурова) життя таке ж, як вашим собакам”. Дубровский знав круту вдачу свого приятеля, знав, як він оббирав своїх селян, і в його репліці не тільки заздрість. Вона викликана міркуванням про гірку долю багатьох людей, у тому числі й кріпаках Троекурова.
Про відношення селян до обох поміщиків виразно говорить молодому Дубровскому кучері Антон. У відповідь на питання Володимира: “Стало бути, ви не бажаєте перейти у володіння Троекурову?” – він відповідає: “У володіння до Кирилу Петровича! Господь упаси й избави: у нього годиною й своїм погано доводиться, а дістануться чужі, так він з них не тільки шкурку, та й те^-те-м’ясо^-те віддере”. Зовсім інше почуття у звертанні його до молодого пана: “Не треба нам нікого, крім тебе, наш годувальник.
Не видавай ти нас, а ми вуж за тебе станемо”.
Двірські люди Дубровских звикли до своїм небагатим панам, які не нехтують кріпаків, ставляться до них по-людськи. Не випадково Пушкін докладно розповідає про кріпосних слуг у будинку Дубровских (кучері Антон, нянька Орина Єгорівна Бузырева, її син Гриша – слуга Володимира, коваль Архип і ін.), зате зовсім не згадуються імена двірських Троекурова, крім нахабного псаря Парамошки, хоча в будинку багато кріпосних слуг. Це свідчить про те, що між панами й двірнею в троекуровском маєтку єдина форма взаємин – наказ і підпорядкування.
Попрощатися з померлим Андрієм Гавриловичем прийшли всі кистеневские селяни: “баби голосно вили, мужики зрідка втирали сльози кулаком”. І це було не стільки вираженням горя, скільки остраху важких змін, яких чекали від нового власника Кистеневки.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)