Олесь Гончар, аналізуючи творчу спадщину автора першого в українській літерарі соціально-психологічного роману, писав про те, що з появою романів Панаса Мирного в “українську художню прозу ринула повінь народного зізнання я з усім розмаїттям людських характерів”. Так, Панас Мирний своє житгя порівнював з життям народу, зосередив увагу на основній проблемі часу – пошукові, суперечливому суспільстві. Го головний герой роману?
Безумовно, народ! На тлі народного життя чітко вимальовуються постаті Мотрі, Чіпки, Максима, Галі, Грицька.
Життям і злодійкуватими товаришами-п’яницями на користь останніх.
Хоча б узяти образ Мотрі, вона мала скалічене життя, їй через соціальні негаразди не випало на долю щастя. Але жінка любить землю. Її ідеал – самовідданість. Як раділа вона, коли їй дісталось “днів на десять поля”. Земля вилікувала жінку, вселила надію. Та гострим ножем у серце вдарила неправда
А далі біда за бідою: пияцтво Чіпки, усиапня його солдатами… І серце матері почало бунтувати… і ненавидіти. В біді винні й москалі, й односельці, влада і рідний син. Вона обурена вихідками Чіпки, проте їй болить його безталання. Але мати вибирає совість, сама прикриває злочини сина.
Сумління покарало злочин!
Що ж Чіпка? Як з його ідеалами? І Мабуть, спочатку їх було чимало, бо ріс він добрим, розумним, допитливим хлопчиком. Так трапилось, що в житті йому зустрілося небагато хороших людей.
Спочатку це були горобці, які Христа не шанували, потім багатії, що побив за непослух, потім пан, який одбирав плоди селянської праці. Ставши на шлях злодійства, розбою, пияцтва, Чіпка не міг від нього відмовитись. Соціальні умови, ворожим оточеним знівечили парубка, розтоптали його.
Найстрашніше, мені здається, те, що Чіпка взагалі втратив ідеали. Він загубив віру в справедливість, у людяність. З “правдошукача” він перетворився на кримі-нального злочинця.
Шукав ідеалів у житті і Максим. Панас Мирний змальовує його здоровим, фізично дужим. Проте соціальні умови теж сформували в його особі щасливу людину”.
Так, він був “палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк”. Та доля солдата, де “учили, щоб бити, били, щоб учити”, вбила ідеали Максима, казарма зламала небуденну силу. Горілка, до якої він звик, вимагала грошей, їх солдат не мав, тому й почав грабувати цивільне населення; Максим все життя прагнув до волі, але не знайшов розумного застосування своїї енергії, і всі його дії звелися лише до пияцтва та грабунків.
На прикладі образу Максима Панас Мирний довів, що в умовах постійних знущань з людини формується тип гульвіси, який марно витрачає здобну силу й енергію, іде крученими дорогами.
Не менш страдницькою стає і доля Галі, коханої дружини Чіпки. Вона багата наречена, але це не робить її щасливою. Дівчина любить і ладна все віддати, щоб урятувати коханого від негараздів.
Саме кохання і щастя – ідеали Галі, її слабких силах знищити соціальну несправедливість, і вона стає жертвою ідеалів, вибираючи собі страшний шлях – самогубство.
Кажуть, людина – коваль свого щастя. А щастя – то життя. Чи може людина сама кувати своє щастя, незалежно від тих умов, у яких живе? Це важке питання. Відповіді однозначної бути не може.
Так хочеться щоб сталося диво, щоб в усіх героїв роману було щасливе життя!