“Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – перший соціально – психологічний роман української літератури, результат тривалої копіткої праці Панаса Мирного та його брата Івана Білика. Темою твору є зображення села в пореформений період. Власне, І. Білик запропонував П. Мирному поглибити соціальний аспект і психологічно вмотивувати вчинки головного героя Чіпки Варениченка.
Роман мав шість редакцій і в кожній із редакцій зазнавав вдосконалення як з боку ускладнення композиційної побудови, так і з боку змалювання образів.
Твір вирізняється
Історія Чіпки Варениченка
Не раз у тексті акцентується увага на його погляді – то палкий, то “бистрий, як блискавка”, а то й хижий. Чіпка для дітей був “виродок”. І запам’ятав він це на все життя. Ховаючись від глузування в обіймах і казках баби Оришки, хлоп’я чітко для себе усвідомило, що то люди погані, що все “через людей… Все то винні люди!” Зростаючи самотнім, фактично тільки в товаристві баби Оришки (бо мати, хоч і любила його, проте часто сварила й била так, що синці не сходили й по місяцю), Чіпка рівняв “казку до життя, а життя до казки”.
А то, мабуть, теж наклало відбиток у дорослому житті, бо так і залишився Варениченко поза межами суспільства, не вміючи і, головне, не бажаючи пристосовуватися до нього. Малий Чіпка занадто швидко ставав дорослим, відчуваючи несправедливість, “і прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла виростала – і сторонився він людей далі та далі… “
Одна з найголовніших рис, яка притаманна йому генетично, зростала в ньому й досягла величезного розміру, – це абсолютне невміння прощати. Ще давно в дитинстві в його серці заворушилося щось лихе, “недобре, невпокійне… Розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку… ” Чіпку характеризує й абсолютна невпинність у власних бажаннях. І хоч зрозуміло, що у свій час “бозя” став безоким виключно через дитячу дурість, але та Божа сліпота відносно Чіпчиної долі стала роковою.
Головний герой не боїться нікого й нічого. Але найстрашніше те, що в голові Чіпки міцно залишилась, ніби аксіома, думка: “Винуваті люди”. Безперечно, надзвичайний вплив на формування такої суперечливої особистості, як Чіпка, чинило суспільство, ті умови, в яких він виріс, а також наслідувані риси характеру. Але ж убивство невинних людей, а тим більше дітей, виправдати не можна нічим.
Надзвичайно психологічно напруженим, страшним є епізод, коли у двері хати Варениченка стукає мале дівча в закривавленій сорочці, яке встигло втекти від убивць. А один із тих убивць Чіпка. Дізнавшись цю жахливу новину Галя скрикує: “Так оце та правда?! Оце вона!!!” Виходить, що правдолюбець, борець за справедливість вирізав усю родину! Адже це звучить дико.
Не витримує цього дружина Чіпки, не дочекається й із Сибіру свого сина Мотря.
Попри очевидну соціальну й психологічну проблематику твору, можна говорити й про філософське осмислення життя Чіпки, оскільки перш за все власна безвідповідальність призводить головного героя та близьких йому людей до трагедії. Доросла людина, в якому б середовищі вона не зростала, який би характер не мала, не повинна перекладати свою відповідальність на когось, і тоді її внутрішня сила ніколи не стане “пропащою”.