Серед політичних комедій А. гостротою відрізняються ” Вершники “. Спрямована проти лідера радикальної партії Клеона. Дія відбувається перед будинком, де живе примхливий, глухуватий старий Демос(тобто афінський народ). Діалог двох рабів, у яких можна довідатися двох полководців – Демосфена й Никия.
Демос передав всю владу в будинку новому шкіряникові – Пафлагонцу. За чаркою украденого вина рабам спадає на думку блискуча думка – стягти в шкіряника оракули. Оракул знайдений : шкіряник повинен буде віддати владу особі ще більш
Ковбасник перевершує Пафлагонца безсоромністю й хвастощами. Наступний агон відбувається вже в присутності самого демосу: до блазнівських моментів приєднується серйозна критика політики радикальної демократії. Вказується на тяготи тривалої війни, на зубожіння селянства, на утиски. Продовжують суперники змагатися й далі, підносячи демосу пародійні оракули й пригощаючи його різними стравами. Нарешті, ковбасник пригощає його украденим у Пафлагонца зайцем і Демос визнає
У заключній сцені Демос виявляється відродженим: ковбасник повернув йому юність, зваривши вкипятке.
Клеон – базарний торговець, що перемінив Перикла. Центральний персонаж комедії. Це комедія не сатирична, а пародійна. Передражнювання, зниження пафосних мовлень, але не алегорія
До відстоює необхідність продовжувати воювати. Демос – старий, що вижив з розуму. Никий і Демосфен. Взяв собі нового раба.
Пафлагонец – натяк на поводження Клеона на трибуні. Ковбасника знаходять за допомогою носа; це новий демагог, узагальнення, форми. Кухонна тематика – порівняння кухні з політикою – дуже стійке. Пафлагонец вимагає, щоб Демосу відвели на Пникс, тому що вдома він хоч щось міркує. Змагання в низькості, підлості.
Ніж огидніше поводження Ковбасника, тим більше йому вірять. Ар підкреслює, що могутній народ перетворився в, що вижив з розуму старого
Вершники – це не просто кіннотники: так називалося в Афінах цілий стан – ті, у кого вистачало грошей, щоб тримати бойового коня. Це були люди заможні, мали за містом невеликі маєтки, жили доходом з них і хотіли, щоб Афіни були мирною замкнутою сільськогосподарською державою
Поет Аристофан хотів миру; той^-те-тому-те він і зробив вершників хором своєї комедії. Вони виступали двома полухориями й, щоб було смішніше, скакали на іграшкових дерев’яних конячках. А перед ними актори грали блазнівську пародію на афінське політичне життя.
Хазяїн держави – старий Народ, старезний, ледачий і виживший з розуму, а його обхаживают і влещають хитрі політикани-демагоги: хто догідливіше, той і сильніше. На сцені їх четверо: двох кличуть теперішніми іменами, Никий і Демосфен, третього кличуть Шкіряник (сьогодення ім’я йому Клеон), а четвертого кличуть Ковбасник (цього головного героя Аристофан видумав сам).
Для мирної агітації час був важке. Никий і Демосфен тільки що біля міста Пилоса взяли в оточення велике спартанське військо, але розбити й захопити в полон його не могли. Вони пропонували скористатися цим для висновку вигідного миру. А супротивник їх Клеон (він і справді був ремісником-шкіряником) вимагав добити ворога й продовжувати війну до перемоги.
Тоді вороги Клеона запропонували йому самому прийняти командування – у надії, що він, що ніколи не воював, потерпить поразку й зійде зі сцени. Але трапилася несподіванка: Клеон одержав при Пилосе перемогу, привів спартанських бранців в Афіни, і після цього від нього в політику вже зовсім не стало проходу: хто б не намагався сперечатися із Клеоном і викривати його, тому відразу нагадували: “А Пилос? а Пилос?” – і доводилося вмовкати. І от Аристофан взяв на себе немислиме завдання: пересмеять цей “Пилос”, щоб при будь-якім згадуванні цього слова афиняне згадували не Клеонову перемогу, а Аристофанови жарти й не пишалися б, а реготали
Так я низького роду!” – “Тим краще!” – “Так я майже неписьменний!” – “Той^-те-те-те й добре!” – “А що треба робити?” – “Те ж, що й з ковбасами: покруче замішуй, міцніше підсолюй, польстивей підсолоджуй, погромче викликивай”. – “А хто допоможе?” – “Вершники!” На дерев’яних конячках на сцену в’їжджають вершники, переслідуючи Клеона-кожевника. “От твій ворог: переверш його хвастощами, і батьківщина – твоє!” Коли кінчаються пророцтва, у хід ідуть загальновідомі приказки – і теж із самими несподіваними тлумаченнями на злість дня. Нарешті справа доходить до прислів’я: “Є, крім Пилоса, Пилос, але є ще Пилос і третій!” (у Греції дійсно було три міста під такою назвою), треба купа неперекладних каламбурів на слово “Пилос”. І готово – мета Аристофана досягнута, уже жоден із глядачів не згадає цей Клеонов “Пилос” без веселого реготу
(1 votes, average: 5.00 out of 5)