I. Драматичні колізії громадянської війни. (“Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного… ” Перша фраза новели “Подвійне коло”, у якій відтворено бій під Компаніївкою. Серед битви, серед ворогів – діти однієї матері, кожна сторона б’ється за своє, а правди немає, – ось такі страшні колізії громадянської війни. Найстрашніша дилема того революційного часу – необхідність вибору між інтересами родини і класу. Три бої, три діалоги між братами-полоненими і братами-переможцями, загибель трьох
Андрій – білогвардійський служака, Оверко – прихильник Петлюри, Панас – колишній моряк і контрабандист, Іван – шахтар і червоний командир, а з Сашка ще довго треба “вибивати дурман”. На жаль, усі вони одного роду, та не одного класу. Рід і клас – це подвійне коло, в якому замкнуто життя п’ятьох синів Половців.)
II. Жінка-матір – берегиня роду. (Не менш традиційним для українського фольклору і літератури є образ жінки-матері,
III. Найромантичніша новела “Лист у вічність”. (У цій новелі вся увага Ю. Яновського сконцентрована на внутрішньому стані головного героя, а події подаються лише як необхідний фон. Драматизм оповіді досягає кульмінації: листоноша вказує, де захована зброя, але поруч вже тисячі вогнів повстанців. Новела перетворюється на своєрідну баладу про подвиг. “Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі”.)
IV. Реальне і символічне. (Битва за Перекоп і легенда про залізну троянду – ось те реальне і символічне, що зображено в новелі “Шлях армій”. Перед читачем проходять різні епізоди громадянської війни, гинуть герої. Але наскрізним образом новели став образ залізної троянди, “чуда досконалості, натхнення і терпіння”.)
V. Романтична віра у щасливе майбутнє. (Справжнім епілогом до роману “Вершники” стала остання новела “Адаменко”. У формі монологу колишнього командира полку, а сьогоднішнього сталевара Чубенка, автор веде розповідь про мирне життя. Воно буде дуже щасливим, бо для чого тоді житимуть скалічені душі, для чого лютували шаблі. Висновок один, – щоб перемогла правда!)
VI. Героїка збройної боротьби і творча праця народу. (Ю. Яновський був справжнім сином свого народу, його співцем. Він розвивав романтичну лінію української літератури.
Кожним новим словом письменник кував свою троянду в нашому письменстві. А роман “Вершники” – це одна із найкращих її пелюсток.)