Кривавою хвилею прокотилась громадянська війна по Україні. Брат убивав брата, батько вбивав сина, а син підіймав руку на батька. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останні дні світу: таким шаленим був вихор громадянської війни.
Адже точилася вона на Україні з особливою силою: білі, червоні, петлюрівці і махновці – усі. боролись один проти одного, і, здавалось, не буде цьому кінця.
Тема громадянської війни звучала у багатьох письменників. Страшні сторони цієї боротьби відобразили Й. Бабель в “Конармії”,
Але здебільшого, окрім названих шедеврів, громадянська війна зображалась піднесено-романтично, і подавалась як боротьба правого діла (червоних) проти неправди і зла (усі останні).
Тож, можливо, ми б і не взнали ніколи правди про ці страшні дні, якби не роман “Вершники”, написаний Ю. Яновським. Він теж відбивав певне соціальне замовлення: те ж саме зображення революції і громадянської війни як “боротьби народу за своє щастя”. Але, як кожний справжній художник, Яновський (вільно чи мимоволі) дав нам повну картину
Страшну трагедію братовбивства відобразив письменник на прикладі роду Половців, які по волі випадку опинились по різні боки барикади. Уже перша фраза “Вершників” вводить нас у цей страшний світ: “Лютували шаблі, і коні бігали без вершників. Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а гелкання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою”.
Герої Ю. Яновського, зустрівшись на полі бою, не пізнавали один одного. Але це було лише в першу хвилину. Політичні переконання кожного настільки визначилися, що при зустрічі вони одразу ж ставали кровними ворогами.
Петлюрівець Оверко убиває брата Андрія – денікінського офіцера. Махновець Панас розправляється з Оверком. Від руки Івана – командира червоного загону лав загинути Панас, але той сам вкоротив собі віку.
Таке страшне “подвійне коло” (так називається новела, що розказує про долю Половців). “Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду”,- казав колись старий Половець своїм синам. Але знехтували сини батьківським наказом і загинули, тому що не було між ними ні згоди, ані простого родинного почуття.
Загубилось воно на жорстоких стежках громадянської війни, перевівся рід Половців, ніби й не було ніколи на землі таких людей. Політична, соціальна ворожнеча не повинна затуляти родинні почуття – до такого висновку можна прийти, читаючи роман “Вершники”.