Виклад змісту добутку “Дорога в нікуди”

Ми застаємо багате сімейство Револю в критичний момент їхнього життя. Мадам Револю, її сини Дени й Жюльен, її дочка Рози довідаються жахливу новину – їхній батько, власник самої великої в місті нотаріальної контори – Оскар Револю – розорений. Він містив коханку-танцівницю Регіну Лорати. Але до самогубства його штовхнуло не стільки руйнування, скільки невірність Регіни

Для кожного члена сім’ї це крах. Для Рози – це весілля, що не відбулося. Для Жюльена – відмова від великосвітських забав. Для їхньої матері – Люсьени Револю

– втрата грошей, рівносильна втраті всього на світі. І тільки молодший – Дени, про себе відзначаючи, як мало він і всі інші думають про смерті батька, знаходить у ній і щось позитивне – він дуже прив’язаний до сестри Рози й радий, що її весілля розбудується, він не вірить її нареченому

У цей трагічний для сімейства Револю година в їхньому будинку з’являється Леони Костадо, мати нареченого Рози – Робера й ще двох синів:

Поета Пьера й гульвіси й бабія Гастона, що і “повів” танцівницю. Вона знала, що придане Люсьени не торкнуте, і прийшла вирвати свої чотириста тисяч франків, які вона давала

Оскарові Револю, щоб він пустив їх у зворот. Свій учинок вона пояснювала тим, що “це гроші моїх синів”.

Гроші для неї – святе, заради них не гріх “добити” стародавню подругу. На докори синів у жорстокості вона дає їм одповідь: “Ви, изволите чи бачити, нехтуєте гроші, а самі живете, ні в чому собі не відмовляючи; вам і в голову не прийде помізкувати, чого коштувало вашим дідам зібрати гроші Ці гроші повинні бути для вас священні…”

Гроші священні в цьому світі – це розуміють і її сини, що збунтувалися. Однак Пьер, самий молодший, пручається цьому. “Я ненавиджу гроші за те, що я цілком у їхній владі Адже ми живемо у світі, де сутність усього – гроші збунтуватися проти них – значить повстати проти всього нашого миру, проти його способу життя”.

Відданий Оскарові Револю старший клерк нотаріальної контори – Ланден допоміг сімейству, що розорилося, упорядкувати діла й зумів залишити за ними маєток – Леоньян, у яке вони всі й перебираються жити. Розбираючи паперу покійного шефа, він натикається на його записну книжку. У ній він знаходить записи про себе:

“Як противна близькість цієї людини, що вошли в моє життя в шкільні роки Це помийна яма, біля якої мені довелося працювати, любити, насолоджуватися, страждати, що я не вибрав, що сама мене вибрала…” Револю розуміє, що Ланден погубить його. “Скажений темп мого життя, перетворення моєї контори в теперішню фабрику – це його рук справа Якби не він, у мені б уже заговорив інстинкт самозбереження, роки вже приглушили б голос бажання. Через гадину все в моєму житті перевернулося. Тільки я один знаю, що його щире, невідоме йому самому покликання – робити злочини”.

Ланден, чия зовнішність викликала мимовільну відразу, їде за запрошенням нотаріальної контори в Париж, процвітає, заводить ганебні зв’язки й стає жертвою вбивці

Але повернемося до сімейства Револю. Єдиний, хто не піддався зневірі, була Рози – Розетта. Вона повна життя, сил, і вона не здається. Рози влаштовується продавщицею в книгарню. Тепер вона встає рано ранком і їде на трамваї на роботу. Вона знову зустрічається з Робером.

Він знову виявляється в ролі нареченого. Але ненадовго. Розетта повна щастям і не зауважує того, що бачить Робер.

А він бачить схудлу дівчину з тьмяними волоссями, у стоптанних туфельках і простенькому платтячку. Не можна сказати, що він любив гроші Розетти Револю, але він любив вигляд дівчини, створений цими грішми. І Розетта, що живе по тимі ж законам, страждаючи, визнає його правоту. Розрив спустошує її душу.

Але поступово вона виходить зі свого стану. Прощальний лист Робера, у якому він щиро кається у своїй слабості й називає себе жалюгідною істотою, привело її “до якоїсь серцевої близькості до Всевишнього”. Молитва стає її розрадою. Зрештою вона залишає свій будинок з надією, тому що в душі її було світло віри.

Жюльен після руйнування батька не може сприйняти іншого життя. Він цілі дні лежить у постелі, дозволяючи матері доглядати за ним

Мадам Револю вмирає від раку, не зважуючись на операцію, головним чином через гроші. Гроші – дорожче життя. Умирає її подруга-ворог мадам Леони Костадо, умирає Жюльен.

Дени провалюється на іспиті на атестат зрілості й шукає розрада в рядках Расина, так обожненого його іншому Пьером Костадо:

“Нещастя страшне трапилося. Але клянуся, / Дивлюся в особу йому – його я не страшуся…” Насправді він здається. Йому не вистояти в цьому житті. І він погоджується, щоб Кавелье – давній сусід – вклав у їхній маєток гроші в обмін на одруження Дени на його улюбленій дочці, товстушці Ирен. “Вона або інша… Чи не однаково?” – так вирішив Дени й вступив у свою темницю, як не пручалася цьому його сестра

Пьер Костадо – молодший у сім’ї Костадо, одержавши свою частку спадщини, подорожує. Він пише поему “Атис і Кибела”, мріє й шукає свій шлях у житті. Його мучать протиріччя – з одного боку, він ненавидить гроші й нехтує їхню владу. Але з іншого боку – не може з ними розстатися, тому що вони дають комфорт, незалежність, можливість займатися поезією. Він у Парижі.

Тут відбувається його знаменна зустріч із Аанденом напередодні вбивства клерка. Йому відкривається вся мерзенність життя Ландена. Він став підозрюваним в убивстві.

Він метається в отчаянье й знаходить заспокоєння в обіймах повії. Але ж колись він був щиро й чисто закоханий у Рози. “Він не міг переносити життя, повної тих самих насолод, які стали йому потрібніше, ніж хліб і вино…”

Похмуро закінчується повість. “Життя більшості людей – мертва дорога й нікуди не веде. Але інші із самого дитинства знають, що йдуть вони до невідомого моря. І вони почувають віяння вітру, дивуючись його гіркоти, і смак солі на своїх губах, але ще не бачать мети, поки не переборють останню дюну, а тоді перед ними розкинеться безмежна, що клекоче широчінь і вдарить їм в особу пісок і піна морська. І що ж залишається їм? Ринутися в безодню або вернутися назад…”

Т. В. Громова