Актори приходять у театр на репетицію. Премьерша, як завжди, спізнюється. Прем’єр незадоволений тим, що йому треба по ходу п’єси надягати кухарський ковпак. Директор у серцях викликує: “…що ви від мене хочете, якщо Франція давно вже перестала поставляти нам гарні комедії й ми змушені ставити комедії цього Пиранделло, якого зрозуміти – потрібно пуд солі з’їсти і який, немов навмисно, робить всі, щоб і актори, і критики, і глядач плювалися?”
Зненацька в залі з’являється театральний швейцар, а за ним – шість персонажів
Перебиваючи один одного, .персонажі намагаються пояснити, у чому справа. Батько женився на Матері, але незабаром
У Матері народилися ще троє дітей: Пасербиця, Хлопчик і Дівчинка, яких законний Син нехтує за те, що вони незаконні. Після смерті свого співмешканця Мати з дітьми повернулася в рідне місто й, щоб заробити хоч небагато грошей, стала шити. Але виявилося, що господарка модної крамниці мадам Паче дає їй замовлення тільки для того, щоб змусити Пасербицю зайнятися проституцією:
Вона говорить, що Мати зіпсувала тканину, і віднімає з її платні, тому Пасербиця, щоб покрити відрахування, потай від матері торгує собою. Пасербиця у всьому обвинувачує те Сина, то Батька, ті виправдуються. Мати страждає й хоче всіх примирити.
Батько говорить про те, що в кожному з учасників драми не одна, а безліч видимостей, у кожному схована здатність із одними бути одним, з іншими іншим, розмови про цілісність особистості – нісенітниця. Син, якого Пасербиця вважає у всім винуватим, говорить, що він – персонаж драматургически “нереалізований”, і просить дати йому спокій. Персонажі сваряться, і Директор уважає, що тільки автор може відновити порядок. Він готовий порадити їм звернутися до якогось драматурга, але Батько пропонує Директорові самому стати автором – адже всі так просто, персонажі вже тут, прямо перед ним
Директор погоджується, і на сцені встановлюють декорації, що зображують кімнату в закладі мадам Паче. Директор пропонує персонажам провести репетицію, для того щоб показати акторам, як грати. Але персонажі хочуть самі виступити перед публікою, такими; які вони є. Директор пояснює їм, що це неможливо, на сцені їх будуть грати актори: Пасербицю – Премьерша, Батька – Прем’єр і т. д. А поки персонажі розіграють драму перед акторами, які будуть глядачами. Директор хоче побачити першу сцену: розмова Пасербиці з мадам Паче. Але мадам Паче серед персонажів, що прийшли в театр, немає.
Батько вважає, що якщо підготувати сцену як треба, те це може залучити мадам Паче, і вона з’явиться. Коли на сцені розвішують вішалки й капелюшки, дійсно з’являється мадам Паче – товста мегера у вогненно-рудій перуці з віялом в одній руці й сигаретою в іншій. Актори побачивши її жахаються й розбігаються, але Батько не розуміє, чому в ім’я “вульгарної правдоподібності” потрібно вбити це “чудо реальності, що викликано до життя самою сценічною ситуацією”. Мадам Паче. на суміші італійського з іспанським пояснює Пасербиці, що робота її матері ні на що не годиться, і якщо Пасербиця хоче, щоб мадам Паче й надалі допомагала їхній сім’ї, їй потрібно зважитися пожертвувати собою. Почувши це, Мати із криком кидається на мадам Паче, зриває з її. голови перука й шпурляє на підлогу. Із працею заспокоївши всіх, Директор просить Батька зіграти продовження цієї сцени.
Батько входить, знайомить із Пасербицею, запитує її, чи давно. вона в закладі мадам Паче. Він пропонує їй у подарунок ошатний капелюшок. Коли Пасербиця звертає його увагу на те, що вона в жалобі, вона просить її скоріше зняти плаття. Прем’єр і Премьерша намагаються повторити цю сцену.
Батько й Пасербиця зовсім невпізнанні в їх исподнении, всі набагато пригладжене, зовні гарніше, вся сцена йде під акомпанемент голосу Суфлера. Персонажів смішить гра акторів. Директор вирішує в майбутньому не пускати персонажів на репетиції, а поки він просить їх виконати інші сцени. Директор хоче забрати репліку Батька, де той просить Пасербицю скоріше зняти жалобне плаття: такий цинізм приведе публіку в обурення. Пасербиця заперечує, що це правда, але Директор уважає, що в театрі правда гарна тільки до відомої межі.
Пасербиця обіймає Батька, але отут зненацька в кімнату уривається Мати, що відриває Пасербицю від Батька з лементом: “Нещасний, адже це моя дочка!” Актори й Директор схвильовані сценою, персонажі впевнені, що головне – те, що саме так всі й відбулося насправді. Директор уважає, що перша дія буде мати успіх
На сцені нова декорація: куточок саду з невеликим басейном. По одну сторону сцени сидять актори, по іншуу – персонажі. Директор повідомляє початок другої дії. Пасербиця розповідає, що вся сім’я всупереч бажанню Сина переселилася в будинок Батька. Мати пояснює, що всіма силами намагалася примирити Пасербицю із Сином, але безуспішно.
Батько вступає в суперечку з Директором про ілюзії й реальність. Майстерність акторів полягає в тім, щоб створити ілюзію реальності, меж тим як у персонажів є своя, інша реальність, персонаж завжди має власне життя, відзначену характерними, йому одному властивими рисами, він реальніше звичайної людини, особливо актора, що часто може бути й “ніким”. Реальність людей міняється, і самі вони міняються, меж тим як реальність персонажів не міняється й самі вони не міняються. Коли персонаж народився, він негайно одержує незалежність, навіть від автора, а іноді йому трапляється здобувати значення, яке авторові й не снилося!
Батько скаржиться, що авторська фантазія зробила їх на світло, а потім відмовила їм у місці під сонцем – от вони й намагаються постояти за себе. Вони багато разів просили автора узятися за перо, але безуспішно, і вони відправилися в театр самі. Директор продовжує розпоряджатися щодо декорацій. Пасербиці дуже заважає Син.
Він готовий покинути сцену й намагається піти, але в нього нічого не виходить, немов якась таємнича сила втримує його на сцені. Бачачи це, Пасербиця починає нестримно реготати. Син змушений залишитися, але він не бажає приймати участі в дії. Дівчинка грає в басейну.
Хлопчик ховається за деревами, стискаючи в руці револьвер. Мати входить у кімнату Сина, хоче поговорити з ним, але він не бажає неї слухати. Батько намагається змусити його вислухати Матір, але Син пручається, між Сином і Батьком зав’язується бійка, Мати намагається їх розняти, зрештою Син валить Батька на підлогу.
Син не хоче ганьбитися на людях. Він говорить, що, відмовляючись грати, він усього лише виконує волю того, хто не побажав вивести їх на сцену. Директор просить Сина просто розповісти особисто йому, що відбулося. Син розповідає, що, проходячи через сад, побачив у басейні Дівчинку, кинувся до неї, але раптово зупинився, побачивши Хлопчика, що божевільними очами дивився на сестричку, що потонула.
Коли Син доходить у своєму оповіданні до цього місця, через дерева, де ховався Хлопчик, лунає постріл. Хлопчика несуть за лаштунки
Актори вертаються на сцену. Одні говорять, що Хлопчик справді вмер, інші переконані, що це тільки гра. Батько кричить:
“Яка там гра! Сама реальність, добродії, сама реальність!” Директор виходить із себе, посилає всіх до чорта й просить дати світло
Сцена й зал опромінюються яскравим світлом. Директор роздратований: зрячи загублений цілий день. Починати репетицію занадто пізно. Актори розходяться до вечора. Директор дає команду освітлювачеві погасити світло.
Театр поринає в тьму, після чого в глибині сцени, немов по помилці освітлювача, загоряється зелене підсвічування. З’являються величезні тіні персонажів, крім Хлопчика й Дівчинки. Побачивши їхній Директор у жаху збігає зі сцени. На сцені залишаються тільки персонажі
О. Э. Гринберг
Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття.
М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)