Кандид, чистий і щирий юнак, виховується в злиденному замку жебрака, але марнолюбного вестфальского барона разом з його сином і дочкою. Їхній домашній учитель, доктор Панглосс, доморослий философ-метафизик, учив дітей, що вони живуть у кращому з мирів, де все має причину й наслідок, а події прагнуть до щасливого кінця
Нещастя Кандида і його неймовірні подорожі починаються, коли його виганяють із замка за захоплення прекрасною дочкою барона Кунегондой.
Щоб не вмерти з голоду, Кандид вербується в болгарську армію, де його січуть до півсмерті.
Його лікують із милосердя, і він передає Кандиду страшну новину про винищування сім’ї барона болгарами. Кандид уперше бере під сумнів оптимістичну філософію свого вчителя, настільки потрясають його пережита й жахлива звістка
Друзі пливуть у Португалію, і, тільки-но вони ступають на берег, починається страшний землетрус. Поранені, вони попадають у руки інквізиції за проповідь про необхідність вільної волі для людини, і філософа повинні спалити на багатті, щоб це
Раптом у дверях показується єврей, хазяїн Кунегонди. Кандид убиває спочатку його, а потім і Великого Інквізитора. Всі троє вирішують бігти, але по дорозі якийсь чернець краде в Кунегонди коштовності, подаровані їй Великим Інквізитором. Вони із працею добираються до порту й там сідають на корабель, що пливе в Буенос-Айрес. Там вони першою справою шукають губернатора, щоб обвінчатися, але губернатор вирішує, що така гарна дівчина повинна належати йому самому, і робить їй речення, що вона не ладь прийняти.
У ту ж хвилину баба бачить у вікно, як з корабля, що підійшов у гавань, сходить обокравший їхній чернець і намагається продати прикраси ювелірові, але той довідається в них власність Великого Інквізитора. Уже на шибениці злодій зізнається в крадіжці й докладно описує наших героїв. Слуга Кандида Какамбо вмовляє його негайно бігти, не без підстави думаючи, що жінки як-небудь викрутяться. Вони направляються у володіння єзуїтів у Парагваю, які в Європі сповідають християнських королів, а тут відвойовують у них землю. У так званому батьку полковнику Кандид довідається барона, брата Кунегонди.
Він також чудом залишився живий після побоїща в замку й капризом долі виявився серед єзуїтів. Довідавшись про бажання Кандида женитися на його сестрі, барон намагається вбити низкородного нахаби, але сам падає поранений. Кандид і Какамбо біжать і виявляються в полоні в диких орейлонов, які, думаючи, що друзі – слуги єзуїтів, збираються їх з’їсти. Кандид доводить, що тільки що він убив батька полковника, і знову уникає смерті.
Так життя знову підтвердило правоту Какамбо, що считали, що злочин в одному світі може піти на користь вдругом.
На шляху від орейлонов Кандид і Какамбо, збившись із дороги, попадають у легендарну землю Ельдорадо, про яку в Європі ходили чудесні небилиці, що золото там цінується не дорожче піску. Ельдорадо була оточена неприступними скелями, тому ніхто не міг проникнути туди, а самі жителі ніколи не залишали своєї країни
Так вони зберегли споконвічну моральну чистоту й блаженство. Усі жили, здавалося, у достатку й веселості; люди мирно трудилися, у країні не було ні в’язниць, ні злочинів. У молитвах ніхто не випрошував благ у Всевишнього, але лише дякував Йому за те, що вже мав.
Ніхто не діяв по примусі: схильність до тиранії була відсутня й у державі, і в характерах людей. При зустрічі з монархом країни гості звичайно цілували його в обидві щоки. Король умовляє Кандида залишитися в його країні, оскільки краще жити там, де тобі по душі. Але друзям дуже хотілося здатися на батьківщині багатими людьми, а також з’єднатися з Кунегондой.
Король на їхнє прохання дарує друзям сто овець, вантажених золотом і самоцвітами. Дивна машина переносить їх через гори, і вони залишають щасливий край, де насправді все відбувається до кращого, і про яке вони завжди будуть шкодувати
Поки вони рухаються від границь Ельдорадо до міста Суринаму, усе вівці, крім двох, гинуть. У Суринаме вони довідаються, що в Буенос-Айресі їх як і раніше розшукують за вбивство Великого Інквізитора, а Кунегонда стала улюбленою наложницею губернатора Вирішено, що викуповувати красуню туди відправиться один Какамбо, а Кандид поїде у вільну республіку Венецію й там буде їх чекати. Майже всього його скарбу краде шахрай купець, а суддя ще карає його штрафом. Після цих подій низькість людської душі в черговий раз валить у жах Кандида.
Тому в попутники юнак вирішує вибрати самою нещасною, скривдженою долею людини. Таким він порахував Мартіна, що після пережитих лих став глибоким песимістом. Вони разом пливуть у Францію, і по дорозі Мартін переконує Кандида, що в природі людини брехати, убивати й віддавати свого ближнього, і скрізь люди однаково нещасні й страждають від несправедливостей
У Парижі Кандид знайомить із місцевими вдачами й звичаями. І те й інше досить його розчаровує, а Мартін тільки більше зміцнює у філософії песимізму. Кандида відразу оточують шахраї, лестощами й обманом вони витягають із нього гроші. Усе при цьому користуються неймовірною довірливістю юнака, що він зберіг, незважаючи на всі нещастя.
Одному пройдисвітові він розповідає про любов до прекрасного Кунегонде й своєму плані зустріти її у Венеції. У відповідь на його милу відвертість Кандиду підбудовують пастку, йому загрожує в’язниця, але, підкупивши стражів, друзі рятуються на кораблі, що пливе в Англію. На англійському березі вони спостерігають зовсім безглузду страту ні в чому не винного адмірала
З Англії Кандид попадає нарешті у Венецію, помишляя лише про зустріч із ненаглядної Кунегондой. Але там він знаходить не її, а новий зразок людських прикростей – служницю з його рідного замка. Її життя доводить до проституції, і Кандид бажає допомогти їй грішми, хоча філософ Мартін пророкує, що нічого із цього не вийде. У підсумку вони зустрічають її в ще більш тяжкому стані.
Свідомість того, що страждання для всіх неминучі, змушує Кандида шукати людину, далекої суми. Таким уважався один знатний венецианец. Але, відвідавши цієї людини, Кандид переконується, що щастя для нього в критику й невдоволенні навколишньої, а також у запереченні будь-якої краси.
Нарешті він виявляє свого Какамбо в самім жалюгідному положенні. Той розповідає, що, заплативши величезний викуп за Кунегонду, вони піддалися нападу піратів, і ті продали Кунегонду в служіння в Константинополь. Що ще гірше, вона втратилася всієї своєї краси.
Кандид вирішує, що, як людина честі, вона однаково повинен знайти кохану, і їде в Константинополь. Але на кораблі він серед рабів довідається доктора Пан-глосса й власноручно заколотого барона. Вони чудесним образом уникли смерті, і доля складними шляхами звела їхніми рабами на кораблі. Кандид негайно їх викуповує й віддає гроші, що залишилися, за Кунегонду, бабу й маленьку ферму
Хоча Кунегонда стала дуже виродливої, вона наполягла на шлюбі з Кандидом. Маленькому суспільству нічого не залишалося як жити й працювати на фермі. Життя було воістину болісною. Працювати ніхто не хотів, нудьга була жахлива, і тільки залишалося, що без кінця філософствувати. Вони сперечалися, що переважніше: піддати себе скільком страшним випробуванням і превратностям долі, як ті, що вони пережили, або приректи себе на жахливу нудьгу бездіяльного життя.
Гідної відповіді ніхто не знав. Панглосс зневірився у оптимізм, Мартін же, навпроти, переконався, що людям усюди однаково погано, і переносив труднощі зі смиренністю. Але от вони зустрічають людину, що живе замкнутим життям на своїй фермі й цілком задоволеного своєю долею. Він говорить, що будь-яке честолюбство й гординя згубні й гріховні, і що тільки праця, для якого були створені всі люди, може врятувати від найбільшого зла: нудьги, пороку й нестатку. Працювати у своєму саду, не базікаючи, так Кандид приймає рятівне рішення.
Громада завзято трудиться, і земля винагороджує їх сторицей. “Потрібно обробляти свої сад”, – не утомлюється нагадувати Имкандид.
А. А. Фрідріх
(2 votes, average: 3.00 out of 5)