Для мисливця дощ – суще нещастя. Такому нещастю піддалися ми з Єрмолаєм під час полювання на тетеревів у Белевском повіті. Нарешті, Єрмолай запропонував піти на хутір Алексеевка, що належав моїй матінці, про існування якого я раніше не підозрював. При хутірці виявився старий флігель, нежитловий і чистий, у якому я й переночував.
Наступного дня я прокинувся рано й вийшов у зарослий сад. Неподалік я помітив пасіку, до неї вела вузька стежка. Підійшовши до пасіки, я побачив поруч із нею плетений сарайчик, і заглянув у напіввідчинені двері.
Я вже пішов ладь, як раптом слабкий, повільний і сиплий голос окликнув мене по імені: “Пан! Петро Петрович!”. Я наблизився й остовпів.
Переді мною лежала істота з висохлою, немов бронзовою головою. Ніс вузький, як лезо ножа, губ майже не видно, тільки біліють зуби й очі, так з-під хустки вибиваються пасма жовтих волось. З-під ковдри видніються дві малюсінькі висохлі ручки. Особа була не потворне, навіть гарне, але страшне своєю незвичайністю
Виявилося, що ця істота колись була Лукерою, першою красунею в нашій двірні, танцюристкою й співухою, по якій я –
Якось уночі вона вийшла на ганок, і їй почудился Васин голос. Спросонья вона оступилася в пала з ганку. З того дна початку Лукера марніти й сохнути, ноги відмовили. Жоден лікар не зміг їй допомогти.
Під кінець вона зовсім окостеніла, і неї перевезли на цей хутір. А Василь Поляків потужив, та й женився на інший
Улітку Лукера лежить у сарайчике, а взимку її переносять у передбанник. Вона розповіла, що майже не їсть, лежить, спостерігає за навколишнім світом. Вона привчила себе не думати й не згадувати – так час швидше проходить. Прочитає молитви, які знає, і знову лежить без усякої думочки.
Я запропонував забрати неї в лікарню, де за нею буде гарний відхід, але Лукера відмовилася. Привикнув до темряви, я ясно розрізняв її риси, і навіть зміг відшукати на цій особі сліди колишньої краси
Лукера поскаржилася, що мало спить через біль у всім тілі, але якщо засне, то знятися їй сни дивовижні. Один раз приснилося Лукері, начебто сидить вона на великій дорозі в одязі паломниці-прочанки. Проходить повз неї юрба мандрівників, а між ними – жінка, на голову вище інших.
Плаття на ній не російське й особа строге, Запитала Лукера жінку, хто вона, а жінка відповіла, що вона – її смерть. Стала просити Лукера смерть забрати неї із собою, і смерть відповіла, що прийде за нею після петровок. Тільки, буває, цілий тиждень пройде, а Лукера не засне жодного разу.
Якось проїжджаючи бариня залишила їй скляночку з ліками проти безсоння, так тільки давно випита та скляночка. Я догадався, що це був опіум, і обіцяв дістати їй таку скляночку.
Я не міг не подивуватися вголос її мужності й терпінню. Лукера заперечила, що багато з людей страждали більше, ніж вона. Помовчавши, я запитав, скільки їй років. Виявилося, що Лукері ще не було 30-ти.
Попрощавшись, я запитав, чи не треба їй чого. Лукера попросила тільки, щоб моя матінка зменшила оброк для місцевих селян, а для себе – нічого
У той же день я довідався від хутірського десяцького, що в селі Лукеру прозвали “Живі Мощі”, і немає від її ніякого занепокоєння. Кілька тижнів через я довідався, що Лукера вмерла, саме після петровок. Весь день перед смертю вона чула дзвін, що йшов снеба.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)