Ім’я самобутнього російського письменника Андрія Платоновича Платонова (Климентова) не дуже давно стало відомо широкому колу читачів. До сожале нию, його дивна проза, вистраждана, по власному визнанню автора, ” серцем, щооголилося,”, довгий час залишалася примусово незатребуваної читачами. Дійсно, у прози Платонова важка доля.
В 1927 р. відбувся його яскравий дебют: збірник оповідань “Епифанские шлюзи” приніс письменникові популярність. А вже в 1928 р. виходять дві його книги – “Лугові майстри” і “Таємна людина”.
Довгі роки письменник перебував на краю бідності, друкуючи лише літературну критику. Для Платонова, публіциста й прозаїка, характерно складне, трагічно напружене сприйняття людини й природи, людини й інших людей. Революція в розумінні письменника – процес глибоко народний, творчий, котрий вносить розум і красу у взаємини людини з “прекрасним і лютим миром”.
Платонов бачить
Образи його прози – чудакуваті, наївні мудреці, що прагнуть до гармонії й краси. Головний герой повести “Таємна людина” (для назви взятий біблійний епітет) – Фома Пухів, людина, що живе з надією, що співчуває іншим людям. Він терплячий, наївний, “таємний” людина.
Машиніст Пухів, забувши зміст свого буття, стає мандрівним героєм, і тільки співчуваючи й розуміючи людей, він знаходить істину. Всі герої Платонова – перетворювачі миру
Гуманізм цих людей і соціальна спрямованість їхніх устремлінь полягають у поставленій меті підкорити сили природи людині. Основний принцип Творчості А. П. Платонова: “У прекрасному й лютому світі” “залишатися людиною”. Напевно, саме тому письменник так легко відшукує в “зовнішньому” людині, людині простому, неосвіченому, іноді грубуваті й неосвіченому, “таємні” струни людської душі, риси яркою, самобутньої натури