Авторська позиція у повісті Кобилянської “Людина”

Ольга Юліанівна Кобилянська увійшла в літературу як видатний митець демократичного напрямку, майстер художнього слова. Вона збагатила літературну скарбницю України творами, сповненими палкою любов’ю до трудящих мас, бажанням бачити рідний народ вільним, щасливим, воз’єднаним.

Творчість письменниці також яскраво втілює ідею фемінізму. Вона була феміністкою за переконанням, феміністками виступають її героїні. Перший твір такого напрямку й один з її перших творів узагалі – повість “Людина” (1892), присвячена Наталі Кобринській,

яка була ідейним учителем Кобилянської і прилучила її до фемінізму.

Треба зазначити, що у письменниці був дуже вимогливий підхід і принципова позиція щодо ролі жіноцтва в суспільстві.

В “Людині” надзвичайно виразно відбились ці принципи. Втілюючи їх у повість, письменниця знайомить нас з Оленою Ляуфер – головною героїнею, що довго опирається намаганню міщанського середовища звести її до звичайного на той час для жінки становища безсловесної рабині. Олена – сильна й цільна особистість.

Серед свого оточення вона виділяється різнобічними інтересами, художнім смаком, тонким розумінням мистецтва.

Вона

бачить своє місце поряд з чоловіками в прогресивному поступі суспільства. На мій погляд, саме тут криється провідна мистецька позиція Ольги Кобилянської: в час, коли буржуазний світ і його література зводили людину до рівня “двоногої тварини”, письменниця проголошує славу людині – найдосконалішому, мислячому творінню природи.

І хоч під тиском обставин Олена Ляуфер змушена відмовитись від мрій про незалежне життя, стати дружиною, вірніше – рабою нелюбого чоловіка заради матеріального добробуту збіднілих батьків, вона не може до кінця змиришся 3 цими обставинами. Дівчина вивчає свого майбутнього нареченого уважно, шукає в ньому те добре, що викликало хоча б повагу замість любові.

Іноді вражає її твердість, неначе в ній – дійсно чоловічий характер. Та цьому хибному враженню заперечують її суто жіночі риси: вона прагне до жіночого щастя (однак лише з чоловіком близьких їй поглядів); вирішує наблизити до себе Фельса і в той же час підсвідомо намагається віддалити час освідчення; панічно боїться свого майбутнього. Зворушливою є сцена прощання Олени з листами Стефана Лієвича, найдорожчим, що в неї є.

Кобилянська своєю повістю стверджує, що жінка – неповторна особистість, яка має право вибору, можливість чинити так, як підказує їй серце. Вона – Людина!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Авторська позиція у повісті Кобилянської “Людина”