Герої добутків А. Платонова

Творчість Андрія Платонова, письменника, на довгі роки викресленого з історії російської літератури, і донині дуже важко для сприйняття. Незвична його концепція миру, складна його Мова. Кожний, хто вперше відкриває його книги, відразу ж змушений відмовитися від звичної швидкості читання: око готове сковзати по знайомих обрисах слів, але при цьому розум відмовляється поспівати за висловленою думкою. Якась сила затримує сприйняття читаючі на кожному слові, кожному сполученні слів. І тут не таємниця майстерності, а таємниця людини, розгадування

якого, по переконанню Ф. М. Достоєвського, є єдину справу, гідне того, щоб присвятити йому життя

В основі добутків А. Платонова лежать ті ж гуманістичні ідеали, які завжди проповідувала російська література. Непоправний ідеаліст і романтик, Платонов вірив в “життєву творчість добра”, в “мир і світло”, що зберігаються в людській душі, узорю прогресу, що займається на обрії історії “, людства”. Письменник-Реаліст, Платонов бачив причини, що змушують людей “заощаджувати свою природу”, “виключати созна ние”, переходити “зсередини зовні”, не залишаючи в душі ні єдиного “особистого

почуття”, “втрачати відчуття самого себе”.

Він розумів, чому “життя на час залишає” ту або іншу людину, підкоряючи його без залишку запеклій боротьбі, чому “невгасиме життя” раз у раз гасне в людях, породжуючи навколо морок і війну. “Писати треба не талантом, а людяністю – прямим почуттям життя” – от кредо письменника. В А. Платонова ідея й людина, її що висловлює, не зливаються, але ідея не закриває людину від нас наглухо. У платоновских добутках ми бачимо саме “соціалістичну речовину”, що прагне із себе самого побудувати абсолютний ідеал

З кого ж складається живе “соціалістична речовина” в А. Платонова? З романтиків життя в самому буквальному значенні слова. Вони мислять масштабними, загальнолюдськими категоріями й вільні від яких би те не було проявів егоїзму.

На перший погляд може здатися, що це люди з асоціальним мисленням, оскільки їхній розум не відає ніяких соціально-адміністративних обмежень. Вони невибагливі, незручності побуту переносять легко, як би не зауважуючи їх зовсім.

Всі вони – перетворювачі миру. Гуманізм цих людей і цілком певна соціальна спрямованість їхніх устремлінь полягає в поставленій меті підкорити сили природи людині. Саме від них треба чекати досягнення мрії

Саме вони коли-небудь зможуть звернути фантазію в реальність і самі не помітять этого. Цей тип людей представлений інженерами, механіками, винахідниками, філософами, фантазерами – людьми розкріпаченої думки. Героями перших оповідань А. Платонова стають винахідники, які марять про перебудову миру й знають, як це зробити (“Маркун”).

У більше пізній Творчості виникає герой-місіонер, що вважає, що знає істину, і готовий нести світло своєї свідомості людям. “Думав я сильно, за всіх”, – говорять платоновские проповідники. Однак самий цікавий герой Платонова, безсумнівно, – людина, що сумнівається, людина “природний”, “органічний”. Фома Пухів (повість “Таємна людина”) пручається зовнішнім обставинам. Його мандрівництво почате заради знаходження внутрішньої істини

Доля будівельників-філософів у добутках А. Платонова, як правило, трагична. І це цілком відповідало логіці епохи. А. Платонов належить до тих нечисленним авторам, хто почув у революції не тільки “музику”, але й розпачливий лемент. Він побачив, що Алл С о ч. Р У добрим бажанням іноді відповідають злі справи, а в задумах добра хтось передбачив для посилення своєї влади знищення багатьох ні в чому не винних людей, що нібито заважають загальному добру

Герої-Романтики Платонова політикою, як такий, не займаються. Тому що вони розглядають революцію, що свершились, як вирішений політичне питання. Усі, хто цього не хотів, потерпіли поразку й сметены. Друга група персонажів – це романтики битви, люди, що сформувалися на фронтах громадянської війни

Бійці. Надзвичайно обмежені натури, які в масовому порядку звичайно породжує епоха битв. Безстрашні, безкорисливі, чесні, гранично відверті.

Усе в них запрограмовано на дію. У силу зрозумілих причин саме вони, повернувшись із фронту, користувалися в перемігшій республіці беззастережною довірою й моральним правом на керівні пости

Вони приступають до справи з найкращими намірами й із властивої ним енергією, але незабаром виявляється, що більшість із них у нових умовах чисто автоматично керують так, як командували полками й ескадронами на війні. Одержавши пости в керуванні, вони не вміли ними розпорядитися. Нерозуміння що відбувається породжувало в них підвищену підозрілість. Вони заплуталися у відхиленнях, перегинах, перекосах, ухилах

Безграмотність була тим грунтом, на якій розцвітало насильство. У романі “Чевенгур” Андрій Платонов зобразив саме таких людей. Одержавши необмежену владу над повітом, вони в приказному порядку вирішили скасувати працю. Міркували приблизно так: праця – причина народних страждань, оскільки працею створюються матеріальні цінності, які приводять до майнової нерівності

Стало бути, треба ліквідувати першопричину нерівності – праця. Годуватися ж треба тим, що Природа народжує. Так, по своїй безграмотності, вони приходять до обгрунтування теорії первіснообщинного комунізму. У героїв Платонова не було знань і не було минулого, тому їм усе заміняла віра.

Трагічно закінчується протистояння “зовнішнього” і “внутрішнього” людини для героя “Чевенгура” Сашка Дванова.

Він довго живе тільки ідеєю, вірою, а тому йде в озеро від життя, що втратило цінність. Герой роману “Котлован” Вощев хоче “видумати що-небудь начебто щастя”, але щастя конкретного, матеріального. Він хоче матеріалізувати ідею й наповнити змістом матерію. Саме тому він радується, довідавшись про “речовину існування”, і залишається працювати на котловані

Перевіркою цієї ідеї стає доля дитини, маленької дівчинки Насті, що сприймається робітниками як “маленька людина, призначена складатися всесвітнім елементом”. Настя вмирає, і повісті, що залишилися в живих герої, втрачають життєву силу. “Навіщо… потрібний сенс життя й істина всесвітнього походження, якщо немає маленької, вірної людини, у якому істина стала б радістю й движеньем?

” – міркує Вощев. І письменник викриває створене “всесвітнє щастя”. Ентузіазм першого років революції виявляється лише риттям власної могили

Селяни, ЩоЗ’являються на будівництві котловану, працюють “з такою ретельністю життя, начебто хотіли врятуватися навіки в прірві котловану”. Але від чого можна врятуватися в прірві? Так поступово А. Платонов приходить до думки про віддалення людей від тої істини, який вони готові були присвятити себе без залишку. А тому в його добутках, на мій погляд, повною мірою втілилася трагедія покоління