Павло Тичина – Закучерявилися хмари

Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, – знов недуже – О милий брате, – розіп’яте – Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари…

Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть… З душі моєї – мов лілеї – Ростуть прекрасні – ясні, ясні – З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть.

Женуть вітри, мов буйні тури! Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим…

Я хочу бути – як забути? – Я хочу знову – чорноброву? – Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим! Одбивсь в озерах настрій сонця. І сміх, і дзвони, й радість тепла.

Цвете веселка дум… Сум серце тисне: – сонце! пісне! – В душі я ставлю – вас я славлю! – В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум. І сміх, і дзвони, й радість тепла.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Павло Тичина – Закучерявилися хмари