Роман продовжив ряд добутків, у яких головним мотивом є активний пошук правди разом із протестом, бунтом проти тих соціальних укладів, що існував у той час. У творі Панаса Мирного фігурою, що більше всіх прагне до правди, є Чипка. Цей герой став ярчайший прикладом типу людей, названих пропащою силою.
Сповнений найкращих ідей, Чипка якось непомітно для себе заплутався в нетрях життя, загруз у рутині розбіжностей і всю енергію свою, розум і дарування віддав справі нерозумного протесту. Роман задуманий як широке полотно
Автор починає здалеку,
“Немає тепер нічого, ні, – говорить він після чергової спроби знайти правду. – Пропало, усе пропало. І добро, і душу пропала, тому що немає правди у світі”.
Коли цей етичний нігілізм міцно вкорінюється в душі, те й пошук правди потихонечку
Протест викликаний самою злістю й керуємо етичним нігілізмом, що робить із Чипки злочинця, бунтівника проти всіх норм ненависного порядку. “Хіба ми ріжемо?- виправдується він, – ми тільки рівняємо богатих з бедними”. Чипка гине не тільки фізично: він – а це значно страшнее – гине морально. Інший життєвий шлях, і теж далекий від щастя, обирає ровесник Чипки, близький приятель його дитячого років – Григорій. Круглий сирота, він ще в дитинстві випив великий ківш лих.
Ріс він без материнського пещення і батьківської підтримки, харчувався чорними, як земля, сухарями й радувався тій мізерній платні, що одержував від сільської громади за те, що доглядав за вівцями. На відміну від Чипки, що будучи ще зовсім дитиною замислювався над причинами людської несправедливості, Григорій не обтяжував себе такими питаннями. Коли він підріс і йому довелося распрощаться з вівцями, хлопець разом з іншими бідняками відправився на заробітки в пошуках кращого життя.
Григорія у всег його халепах підтримує бажання стати хазяїном. Міряючи босими ногами курні заробитчанские шляхи, він подумки переносився в Майбутнє, де бачив власний будинок повний тепла. Найманець важко працював, випускав косу з рук тільки для обіду й сну.
Земляки-міщани насміхалися над його ретельністю, і Григорій не відправився восени, як всі, додому, а почав у Херсоні подрабативать на разгрузках барж, косив очерет. Повернувшись у рідне Село, придбав садибу, город.
Тепер Григорієві хотілося до свого добра залучити й жінку, однак його сватання зазнало повного провалу. Невдача остудила запал господарського хлопця, і він женився на дівчині, що було йому ровней і була працьовитою дівчиною Христею. Впадають в око такі риси характеру Григорія, як байдужість до долі інших, егоїзм, старання не втручатися в небезпечні справи. Він не прийшов рятуйте!, щоб урятувати з рук карателів діда Уласа. Більше того: він зневажливо ставиться до катованих москалями селянам.
Можна по-різному пояснювати причини духовної низькості героїв роману. Хтось, імовірно, що вирішує буде вважати несправедливий громадський порядок. Але, Корінь проблеми в іншому. І не тільки в споконвічних загальнолюдських принципах, зібраних у біблійних заповідях.
У романі Мова йде про українців – народі, позбавленому власної державності, розкиданому й розірваному між імперіями. Загальновідомо, що ніщо так не деморалізує людину, як рабство.
У зв’язку із цим один з дослідників твору Панаса Мирного писала: “Саме духовна анемія робила вчорашнє козацтво “пропащою силою”, і воно, подібно Чипке, або прибігало до анархічного бунту, деградувало до антисоціальної діяльності, або, як мати Чипки й Галя, сублімувало енергію лише на збереження сім’ї, пристосовувалося до обставин”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)