По-перше Володимир не шляхетний, тому що він розбійник. Грабувати й убивати – це смертний гріх і злочин закону. Дубровский на це не дивиться й спокійно розбійничає, хоча в нього були варіанти, як чесно заробляти шматок хліба: Володимир міг працювати як всі, міг стати військовим. Він сам обрав шлях гріха. Це не шляхетно.
Дубровский наганяв жах на людей. От як це описується Пушкіним:… “В** з’явилися розбійники й поширили жах по всіх околицях. Міри, прийняті проти них урядом, виявилися недостатніми.
Грабіжництва воно іншого замечательнее,
По-друге, Володимир мстив ворогам. Хіба це шляхетно? Немає! І він сам, без тіні жалю говорить це Маші про її батька.
От що він говорить: “Перший мій кривавий подвиг повинен був відбутися над ним. Я ходив окало його будинку, призначаючи, де спалахнути пожежі, звідки ввійти в його спальню, як перекрити йому всі шляхи до втечі… ”
Дубровский нібито любить Машу Троекурову без пам’яті, готовий за неї у вогонь і у воду. Але він сам себе обманює. Хіба це беззавітна любов, коли ти навіть не можеш чого – те втратити заради улюбленої?!
Ні, це не любов. От що говорить про це автор: “Ночуючи в одній кімнаті з людиною, якого міг він почесть особистим своїм ворогом і одним з головних винуватців його нещастя, Дубровский не міг удержатися від спокуси. Він знав про існування сумки й зважився нею заволодіти”.
Ну й любов!
Я вважаю, що він не шляхетний розбійник, тому що, по – моєму, шляхетних розбійників не буває, але він мені подобається як розумна й сильна людина