Фрідріх Шиллер – “шляхетний адвокат людства”

Фрідріх Шиллер (1759-1805) – “шляхетний адвокат людства” (В. Г. Бєлінський ), друг і соратник Гете, розділяв його гуманістичні переконання. Але у Творчості Шиллера поруч із полум’яним захистом волі людини пролунало сумне визнання історичної непідготовленості й особистості, і суспільства до вільного існування.

Контраст між прагненням людини до гармонійного самоздійснення, до вільних форм життя суспільства й фактично досягнутим станом, моральн, соціальним і політичним, становить основу трагічного в шиллеровских драмах. Як і ” Фауст

” Гете, вони породжені своїм часом і вирішують його проблеми.

Час відгукнувся у творчості Шиллера гнівним тираноборчеством, жагучим поривом до волі. “Протест першого світанку, першого обурення” – так характеризував А. И. Герцен пафос його поезії. Гострий драматизм, напружена конфликтность революційної епохи знайшли в добутках Шиллера своє повне вираження. Недарма Герцен про саму французьку революцію 1789 р. сказав один раз, що це “величезна колосальна трагедія в шиллеровском роді”.

Гете цікавило реальне різноманіття людського життя й природи – Шиллера це не займало. Всі його помисли були

зосереджені на долях людини й людства, на пошуках шляхів до волі. Художнє мислення Гете було реалистично, і тому в його добутках поряд з філософською глибиною так багато безпосередньої життєвості.

Шиллер же був більше схильний до узагальнення, ідеалізації, до відльоту думки від реальності в область філолофсько-поетичних абстракцій, отчого персонажі його драм нерідко перетворювалися в рупори ідей (хоча він умів створювати й справді живі, психологічно складні характери). “Моєму розуму властиве прагнення до символізації, – говорив він в одному з листів до Гете. – звичайно там, де я хотів філософствувати, мене обганяв поет, а там, де я хотів бути поетом, – філософ”.

Якщо в Шиллера і зустрічаються розмовно-побутові інтонації, те й вони сполучаються з риторикою, з урочистою піднесеністю. У конкретних подіях і долях Шиллер шукав всесвітньо-історичні закономірності й загальний моральний зміст, він вимірював історичні події й людські вчинки мірою волі й людяності. Він кликав людей до дружби, любові, братньому єднанню. “Обійміться, мільйони!” – призивав він у гімні “На радість”, слова якого Бетховен поклав в основу фіналу дев’ятої симфонії, а Чайковський – “Кантати для соло, хору й оркестру”.

Всі численні й різнорідні добутки Шиллера – ліричні, драматичні, праці по історії, статті по естетиці – перейняті єдиним ідейним устремлінням. Шиллер розкриває у своїй творчості величезні духовні можливості людини, його волелюбність, гуманність, силу думки й волі, здатність на самовідданість і героїзм. У той же час він оголює протиріччя між ідеалом волі й реальним положенням речей, показує дисгармоничность дійсності, виявляє конфликтность відносин між особистістю й суспільством.

Досвід Французької революції допоміг Шиллеру зрозуміти, що волю завоювати не просто, – існують закономірності історичного розвитку, переступити через які людина не вільна. На зміну феодальному ладу прийшли буржуазні порядки. Воля, рівність і братерство, які так упевнено обіцяли просвітителі, виявилися поки ілюзією.

Але поет ніколи не поступався своїми високими ідеями й затверджував їх кожним рядком, що виходив з-під його пера.

Син полкового лікаря і онук ремісника, Шиллер належав до числа безправних підданих одного з багатьох карликових держав тодішньої Німеччини – герцогства Вюртембергского. Деспотизм він пізнав на собі ще в юні роки, коли всупереч своєму бажанню, але за наказом герцога став навчатися у військовому навчальному закладі, претензійно названому “академією”, але скоріше схожому на казарму.

“На тиранів!” – так говорить один з епіграфів, яким Шиллер супроводили свою першу юнацьку драму “Розбійники”, виконану обурення проти хижацтва й сваволі влада імущих. Іншим епіграфом служать слова Гіппократа: “Чого не зціляє ліки, зціляє залізо, чого не зціляє залізо, зціляє вогонь”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Фрідріх Шиллер – “шляхетний адвокат людства”