СЕРГІЙ Єфремов, оцінюючи літературу 1919-1923 років, писав: “Тут усе горить ще болями часу. Це наша сучасність, до якої з історичною міркою зовсім було б дивно заходити, та й неможливо цілком”. Це твердження відомого українського вченого-літературознавця актуальне й для літературного процесу 90-х років – складного, неоднозначного, суперечливого.
Нині лунає чимало думок про занепад літератури в умовах загального розладу, деградації і розпачу, про її жалюгідне животіння, про новітню кон’юнктуру. Так, Є. Пашковський з болем стверджує:
Об’єктивна оцінка літературного процесу 90-х років ще попереду, а пропоновані читачам питання – це лише спроба окреслити окремі його віхи без претензії на повноту охоплення матеріалу.