Микола Іванович душе поспішав зі своїм онуком Сашком на вокзал. До відправлення поїзда лишалося десять хвилин. Та ось вони вже у вагоні, зручно влаштувалися біля вікна, а Сашко приготувався спостерігати за краєвидами, що будуть зараз пропливати перед очима. Та ось до їхнього купе зайшов чоловік у військовій формі офіцера Збройних Сил: “Добрий день, мене звати Василем. А для декого – дядьком Василем.
Повертаюся з відпустки”, – він приємно посміхнувся й простягнув руку спершу Миколі Івановичу, потім – Сашкові. Познайомилися, між
Вони віддали життя за те, щоб звільнити Харків. Це сталося 23 серпня 1943 року.
Непомітно й Сашко відвів погляд від вікна й уважно слухав дідусеву розповідь. На прощання Василь сказав: “От би такі, як ви, виступали перед нинішніми солдатами, щоб вони з перших уст почули, що то значить військове побратимство”.