“Казка життя людства – вимисел чи реальність” за твором О. Олеся “По дорозі в Казку”

ів

Драматичний етюд відомого українського письменника О. Олеся “По дорозі в Казку” став одним із взірців символістської драми української літератури, оскільки тематичні і проблемні площини письменник вирішив у цьому творі з максимальною абстрактністю. Персонажі драми не мають особистих імен і називаються загальними – це Хлопчик, Дівчина, Перший з натовпу та інші. Увесь твір пронизаний символікою, прикладом якої може бути Казка, яка у творі зображена як омріяна казкова країна, червоні маки, благо, добро і світле майбутнє є у драмі

дороговказами до цієї країни, а сама дорога – це шлях очищення.

Головна тема твору не нова і достатньо часто розглядається як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Це взаємовідносини між людьми, відношення між особистістю і суспільством, між індивідуальністю і натовпом, розбіжність мрій і реальності, ідеалом і дійсністю. Схожа тема стала головною у таких відомих творах, як “Легенда про Данко” М. Горького і “Мойсей” І. Франка. Часткову схожість можна знайти і з драмою “Сліпі” М. Метерлінка.

Та у своєму творі О. Олесь по-іншому вирішує проблеми взаємодії героя драми і натовпу. Люди довго

блукають у по темному, ворожому незнайомому лісу, а герой має єдине прагнення – вивести усіх з цієї темряви. Як можна здогадатися, темній ліс – це постійне місце перебування натовпу, який засліплений своїми лінощами, прагматизмом і в деякій мірі острахом перед змінами. Натовп каже герою: “Ти сам йди, а ми і тут свій вік як-небудь доживемо”.

У цьому полягає вся сутність психології натовпу, який думає тільки про свій вік, а не про майбутнє і своїх нащадків, який не ставить собі на меті нічого, окрім звичайного і спокійного існування. Герой спочатку вірить у Казку, але прагнучи дійти туди сам і привести за собою народ, він поступово зневірюється. Адже виходить, що це тільки головному героєві дуже затісно в хаті, де “ніде й крил розправить”.

Якщо порівняти драму “По дорозі до Казки” О. Олеся зі схожим за сюжетом твором М. Горького “Легенда про Данко”, то у першому порівняно з твором російського письменника відчувається набагато глибший філософський рівень розкриття головних проблем. Адже герой М. Горького Данко веде за собою народ до конкретної країни і він здатний на самопожертву заради здійснення мрій інших людей. До того ж, хоча Данко й помирає і йому ніхто не вдячний за допомогу, але натовп все ж таки потрапляє до світлого майбутнього, хай і затоптавши у пориві екстазу свого поводиря. У драмі О. Олеся головний герой також помирає – його вбиває зневірений, але він встигає побачити, що натовп, який він намагався вивести з темного лісу дрімучості, повертає назад – до лісу, до болота свого буденного життя. Скоріш за все, цей натовп був просто неготовий прийняти те казкове життя, до якого його вів герой драми.

Отже, за думкою автора, Казка – це не для всіх. А причина того, що натовп обирає темний ліс, а не світлу Казку, криється в середині кожного з цього натовпу. Адже жоден не потрапить до Казки доки окремо для себе не вирішить необхідність подолання шляху до мрії і доки бажання героя не стане особистим для кожного з натовпу. У такому контексті глибоко символічними постають і образи Хлопчика і Дівчини.

Дівчина є втіленням символічного вагання між примарною мрією і тим, що вже є і чого не дуже хочеться лишатися. А Хлопчик років десяти є доказом того, що Казка існує, бо він сам там живе. Але смисл зображення Хлопчика полягає не в доказі існування Казки, а втому, що потрапити до казкової країни можуть лише ті, хто чистий душею і помислами, як дитина, відкритий до всього нового, вірить в свої сили, довіряє самому собі та іншим і прагне до кращого життя.

Якщо поміркувати, то для того, щоб Казка стала реальністю, цього усього не вистачало навіть головному герою.

Звичайно ж, можна припустити, що саме дорога до Казки є метою людських блукань, і ця дорога характеризується як символ страждань, можливість очищення від темряви та всього поганого, що притаманне людині. Така сліпота натовпу, неважливо, вроджена вона, чи набута, в умовах вічної темряви, коли “в цім лісі завжди ніч – вночі день”, є досить співзвучною до сліпоти в драмі М. Метерлінка “Сліпі”. В драматичному етюді О. Олеся “По дорозі в Казку” відчувається вплив філософії двох світів – духовного і матеріального. Незважаючи на те, що духовний світ для людей у всі часи був ціннішим і вищим, перемагає все ж таки матеріальний, що і є причиною досить песимістичного фіналу твору, адже до Казки так ніхто і не потрапив.

А питання про те, вдасться комусь із натовпу, який повернувся до темного лісу, коли-небудь побачити щасливий казковий світ, чи ні, автор залишає відкритим.

Щодо мене, то я впевнений, що Казка існує і треба лише мати бажання, щоб опинитися у щасливому житті. Треба мати добру, щиру та відкриту до інших душу, ніколи не зливатися з натовпом і бути особистістю із своїми бажаннями і прагненнями.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Казка життя людства – вимисел чи реальність” за твором О. Олеся “По дорозі в Казку”