Ярій, душе. Ярій,.а не ридай! У білій стужі серце України, А ти шукай червону тінь калини, На теплих ногах тінь її шукай. В. Стус.
Поетична творчість завжди навіває спогади. Спогади минулого, марення майбутнього, осмислення сучасного. Лише поети назавжди тамують дійсність, залишаючи минуле, пророкуючи майбутнє.
Сум, жах, страждання за рідну Батьківщину, але невмируща віра у світле майбутнє України сповнює поезію “розстріляного відродження”, покоління “шістдесятників”. Всім своїм єством вони любили і страждали за рідний край,
…дай, Україно, гордого шляху, дай, Україно, гордого лику…
Ці слова належать українському поету, публіцисту, перекладачу, нашому земляку Василю Стусу. Все його життя стало освідченням у любові до України і дорогою до неї, наиріднішої і наижаданішої. Саме ця любов вирішила долю поета: Ім’я поета – боротьба, Ім’я поета – Україна.
Василь Стус – надзвичайно обдарована особистість, маючи великий хист до творчості, відчуваючи в собі потребу писати, складати вірші, боротися за велич України,
Ще поціновую здатність чесно померти. Ці рядки свідчать про великий талант, що криється в його душі, життєдайність його поезії і музи, що блукає закутками онімілої землі, тиснеться в серця людей, але даремно, бо весь час переслідується. Автор шукав свого шляху, пориваючись у рідну стихію – нагору, несміло думаючи про Олімп. Але, відчувши, що його дорога веде на Голгофу, не схаменувся, не збавив кроку, рішуче прямував до власної загибелі. Будучи людиною суворою, правдивою, не став на шлях малодушних вагань.
З високо піднятою головою поніс життя на вівтар Батьківщини і мистецтва – безоглядно, цілком.
Краса страждань – найвища краса, але поезія Стуса багата барвами життя і грою соків землі, ніжністю почуттів і якоюсь особливою ласкою до всього живого. В прозорій душі поета яскравими осінніми спалахами ясніла краса світу – барвами осінніх айстр, вранішнім співом птаха, розлитою водою жалів. Життя його пройшло по етапах і, зазираючи у зону смерті, дивився на нього збоку, відчужено.
Читаєш його вірші і здається, що вони писані людиною, яка спроможна облишити тіло і сповнюватися волею духа. Перебуваючи на засланні, занурившись у світ таборів, знущань, наруги, виконуючи непосильний труд, Василь Стус підірвав своє здоров’я, але дух його лишився незламним. Переживаючи страхіття таборів, мав велику тягу до життя, до дії в сьогоднішньому дні. Велика туга за родиною стискає його кволі груди:
Ø Жінку лишив на наругу, маму лишив на біду…
Зворушує любов В. Стуса до рідної матінки. Вітаючи її з днем народження, пише: “Дорога, золота моя матінко! Вітаю тебе з днем народження! Цілую твої згорьовані руки, зів’ялі щічки, ласкаві очі і бажаю тобі здоров’я, а все інше, може, дасть нам Бог. Твій Василь”.
Якою любов.’ю, ніжністю сповнені ці рядки. У своїх листах він намагається переконати матір, що він щасливий мати таку долю, що впевнений – його страждання
Не пройдуть марно: “Я пишу вірші і гадаю, що вони, колись, будуть потрібні моєму народові…”. Поет весь час сповнений оптимізму, але не приховує своєї гіркої долі:
Біда так тяжко пише мною… Як хочеться вмерти.
Це поклик зневіреної душі. Він відчуває, що не витримує, і готовий прийняти смерть, але до останньої хвилини прагне гідної смерті, з гордо піднятою головою:
Ø Як добре те, що смерті не боюсь я І не питаю, чи тяжкий мій хрест. Ø що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст…
Це добре, що сьогодні ми маємо можливість вивчати творчість поета. Вірші Стуса не можна гортати – в них треба входити і повільно обживати, як обживав поет на етапах свої камери, і тоді відкриється унікальна сторінка поезії XX століття – віку відчуження. Поет заплатив життям за безсмертя свого імені. Його ім’я символічне для кінця XX століття. Проти течії, за найжор-стокіших обставин, він проніс у руслі української традиції ідеали гуманізму і патріотизму – і по-лицарськи зберіг вірність цим ідеалам до кінця.
Саме такі люди тримають українську культуру, вони відповідальні за духовну спадщину, за власну душу.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)