Василь Стус належить до плеяди письменників, які у своїй творчості відстоювали демократичні традиції, твори яких сповнені любові до України. В. Стуса хвилювали проблеми тривоги за знелюднення людини, за долю української історії і культури. Поет боровся за національне відродження, за державність, за оновлення суспільства і за це був заарештований і засуджений, але самозречено і відважно відстоював свої ідеали.
Вірш В. Стуса “Сто років, як сконала Січ” – це поезія, яка нагадує нам, українцям, ким і чому була зруйнована Запорозька Січ.
Сто років, як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії…
Сто років мучених надій,
І сподівань, і вір, і крові
Синів, що за любов тавровані… Самодержавство, зруйнувавши Запорозьку Січ, вважало, що цим зломило волелюбний дух українського козацтва, підкорило наш народ. Але хоч і слабкі демократичні сили України, гнів до визискувачів наростав, мужнів:
Та виростають з личаків,
Із шаровар, курної хати
Раби,
Своєї України-матері.
І хоч Україна, за висловом поета, ще “роздерта на шматки”, однак дух волі ніхто знищити не зміг. Поет переконаний, що:
І не скарать тебе душителям
Сибірами і соловками.
Любов до свого народу, до України, до історичного минулого домінує в поезії В. Стуса – цього незламного борця за нашу духовність, за відродження національної самобутності.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)