Мотиви любові до рідного краю в поезії Василя Стуса (ІI варіант)

Багато гучних і ніжно-тихих слів про рідну землю було сказано і написано в різні часи. Поети присвячували їй найпалкіші рядки, які часто ставали піснями чи гаслами. А ось Василь Стус, життя якого стало освідченням у любові до України і дорогою до неї, як це не дивно, пише: ” А я не можу й слова проронити… Освідчуватися не вмію.” Але його вірші бринять любов’ю до Батьківщини. Образ України проходить через усю поезію Стуса.

Про кого б не говорив поет: чи про матір, чи про дружину і сина, чи про свою самоту – скрізь, у кожному слові, присутня

втрачена Вітчизна. Україна була для Стуса найбільшою святинею, його духовним порятунком: О земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні. І лазурово простелися, І душу порятуй мені. Україною поет жив, марив і скнів на чужині. Ця любов була головним смислом його життя.

Навіть у похмурих північних пейзажах йому бачилася Україна. Прикладом цього є вірш “На колимськім морозі калина…”: Неосяжна осонцена днина, І собором дзвінким Україна Написалась на мурах тюрми. За тюремними мурами бачить поет калину, за якою тужить.

Якимись вітрами занесло цю калину на Колиму. У вірші “У цьому полі синьому, як льон”

поет створив казковий образ рідної, прекрасної землі, оповитої чарівним синім кольором: кольором безкрайнього синього неба милої його серцю України. У віршах періоду заслання Василь Стус часто згадує рідну землю. Ці спогади дають поетові віру, надію і силу (“Вітчизно, Матере, Жоно!

Недоля ця, коли б не ти, мене косою підкосила…”), вони стимулюють до життя навіть у найстрашніші хвилини вагань, відчаю та внутрішньої боротьби (“Бо вже не я – лише жива жарина горить в мені. Лиш нею я живу. То пропікає душу Україна – та, за котрою погляд марно рву”). То “зрадливою, зрадженою” виступає Батьківщина, то “дивним”, “далеким краєм”, який ще “обрадіє із печалі”.

Почуття поета нагадують коливання маятника: від відчаю і болю – до сподівань на кращу долю як власну, так і Батьківщини. Любов’ю до України, тугою та сумом за нею пройнято багато поезій Стуса: “За мною Київ тягнеться у снах”, “Сосна із ночі випливла, як щогла”, “Такий близький ти, краю мій”. У цих творах любов до України розкривається через глибокі ліричні переживання поета.

Любов до рідної землі переповняє поезії Василя Стуса, робить їх вічними. Але, на жаль, ця ж любов стала життєвою трагедією геніального поета.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Мотиви любові до рідного краю в поезії Василя Стуса (ІI варіант)