Василь Стус завжди жив Україною. Навіть тоді, коли відбував жорстоке і несправедливе покарання у мордовських таборах. Ця любов була сенсом його життя. Навіть у похмурих північних пейзажах Василеві бачилася Україна. Невеличкий вірш: “На колимськім морозі калина…” є тому переконливим доказом.
Качина зацвіла і на чужій землі, але рудими слізьми. Чи не вперше цвіт калини порівнюється із сльозами, та ще й рудими. І відразу спалах уяви – і різкий контраст:
Неосяжна осонценна днина,
І собором дзвінким Україна
Написалась на
Навіть за тюремними мурами бачить поет Україну в образі дзвінкого собору. Епітет “дзвінкий” яскраво малює свято на рідній землі з дзвонами, і сонцем, і радощами… Та знову сумний контраст – картина колимських снігів:
Безгоміння, безлюддя довкола,
Тільки сонце, і простір, і сніг…
Лише кількома словами Василь Стус створює точну картину північного безлюдного пейзажу. А ще – психологічна деталь, містка метафора:
Котилося куль-покотьолом
Моє серце в ведмежий барліг.
Завершується пейзажний малюнок філософським образом, який стає зрозумілим лише в контексті всієї творчості
…і зайшлися кінці і начала
На оцій чужинецькій землі.
Є в доробку Василя Стуса ще один вражаючий сюжет-пейзаж – поле синє, як льон (вірш “У цьому полі, синьому, як льон…”). Але що це за синє поле? Це якийсь казковий образ рідної землі, оповитої чарівним синім кольором. І ось ввижається поетові на цьому полі синьому, як льон, де він був сам-один, сто тіней, сто гірких тіней (символ небезпеки, загрози).
Вони довжаться, ростуть…
У душу ліричного героя закрадається страх і сумнів, промайнула думка “вдатися до втечі, стежку власну, ніби дріт, згорнуть?” Та це лише хвилинне вагання. Нехай “у цьому полі, синьому, як льон”, “супроти тебе – сто тебе супроти” – нехай заборона, боротьба, прокльони, але треба:
…Вистояти. Вистояти. Ні –
Стояти. Тільки тут. У цьому полі,
Що наче льон. І власної неволі
Спізнати тут, на рідній чужині.
Любов’ю до України, тугою за нею перейняті й інші поезії Василя Стуса: “За мною Київ тягнеться у снах”, “Сосна із ночі випливла, як щогла”, “Такий близький ти, краю мій”… І в усіх творах тема України розкривається через тяжкі, болючі переживання поета. Він розумів, що може вже ніколи не побачити рідної землі. Однак вірив, що його поезія колись звучатиме на Батьківщині – і не залишить співвітчизників байдужими.