Крім п’єс про українське село, М. Старицький написав низку драматичних творів з життя інтелігенції, найвизначнішим з яких є драма “Талан”. Тему її визначив сам автор, указавши, що це “драма із побиту малоруських акторів”. Йдеться в ній про трагічну долю талановитої української актриси в умовах Російської імперії.
Прототипом образу головної героїні Марії Лучицької була геніальна українська актриса Марія Заньковецька. Це людина не тільки надзвичайно обдарована, а й свідома високої просвітницької ролі театрального мистецтва.
Великою артисткою захоплюється публіка, її люблять колеги, віддані справі українського театру. Так, актор Малісницький, що зрозумів справжню сутність Квітки, якого кохає Лучицька, застерігає її від необачного рішення покинути театр. Уболіваючи й за особисту долю акторки, й
Вона щиро, по-справжньому покохала Квітку,- “панича з багатої фамілії в Малоросії”,- як зазначає драматург. Він також любить чарівну жінку, талановиту артистку, але над ним тяжать станові панські погляди на мистецтво театру, на артистів. Він оглядається на свій дворянський стан, і, хоч дорослий уже, залежить від матері – та й не лише матеріально. “Мама мене любить, я один… не одмовить…
Звичайно, тільки театру не дозволить”,- говорить він няні Лучицької Палажці.
Одружившись із Квіткою (хоч і не обвінчавшись, що на той час вважалось гріхом), Лучицька відчула всю несправедливість, принизливе становище митця в тогочасному суспільстві. Мати Квітки всіляко зневажає її, докоряє, що “вище товариство” відсахнулося від Квітки: “С нами ведь знались все люди именитие, ну, а теперь и оскорбились на Антуана, что унизил себя перед ними: у всякого ведь семья єсть – у кого жена, у кого сестра, у кого дочь… ну, а тут такое!” Для Олени Миколаївни Лучицька тільки “актриса поганая”.
Та й сам Квітка охолов до неї, бо з ним “і кланятись перестали”. Причепившись до листа від суфлера Лемішки, він грубо ображає Марію:
- “обманулась в расчетах… Что ж? Вы здесь не пленница… насиловать вас не будем!” Зверніть увагу на мову Квітки: він тут переходить на російську. Чи випадково це?
Лучицька знову повертається на сцену, де її захоплено ‘зустрічає прогресивна молодь: “Од усіх українців-товаришів вітаю наше сонце, що зійшло і освітило славою рідний край!” Характерно, що з такою ж шанобою звертаються до великої артистки й студенти-росіяни. Та Лучицька все ж кохає Квітку. Вона тяжко захворіла. До всього додалися закулісні інтриги.
Серце не витримало, і Лучицька помирає.
Зрозуміло, що герої п’єс “Не судилось” і “Талан” – люди різні, різних станів, рівня освіти тощо. Зіставте суто людські риси Михайла і Квітки, Катрі Дзвонарівни й Марії Лучицької., Що спільного й відмінного в їхніх характерах, у трагічній історії кохання? У чому причина трагедії героїв? Зважте при цьому й на соціальні, й на психологічні причини. Визначте головну думку твору.
Вдома, крім розглянутих вище п’єс, прочитайте історичну драму “Оборона Бунгі”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)