Вслід За повістю “Без дороги” з’явилося оповідання “Пошесть” (1897), що відбила новий етап ідейної еволюції Вересаєва, нові суспільні проблеми того часу. В оповіданні “Пошесть” ліберально-народницьким поглядам уже протипоставлена сама передова ідеологія епохи – марксизм
Знакомая нам по повісті “Без дороги” Наташа, закінчивши гімназію, встигла побувати у Швейцарії й тепер разом зі своїм однодумцем студентом Даевим веде палкі суперечки з лібералами-народниками Троицким і Кисельовим, суперечки, у яких вона виступає
Треба, однак, сказати, що, перебуваючи, за його словами, в “близьких і різноманітних відносинах з робітниками й революційною молоддю”, Вересаєв не показав своїх героїв у роботі, зобразити ж робітниче середовище навіть і не спробував. Його увага віддана майже винятково ідеологічним дискусіям між народниками й марксистами; дія як таке в оповіданні
Персонажі показані лише в ідеологічній сфері відносин. Діалог в оповіданні повністю переважає над описами. У добуток ощутительно входить широкий публіцистичний струмінь; це дає специфічне фарбування стилю “Пошесті” і стає характерною рисою стилю Вересаєва взагалі.
Незважаючи на те що в “Пошесті” Вересаєв не зобразила робочої маси, цікавитися життям “мастерового люду” він не переставав ні в ці, ні в наступні роки. Безсумнівний і його сугубо письменницький інтерес до робочої тематики. Виявившись уперше в 1892 році (“Підземне царство”), закріпившись потім в оповіданні “На мертвій дорозі” (1896), інтерес цей особливо підсилився під час роботи над повістю “Кінець Андрія Івановича” (1899).
Досить схвально зустрів повість А. М. Горький. Кілька років через було закінчене продовження цієї повісті – “Чесним шляхом” (1903), у редакції 1909 року – “Кінець Олександри Михайлівни”. Обидві повісті склали своєрідну дилогію “Два кінці”.
Тема дилогії – тлетворное вплив нестерпних життєвих умов на людський характер. Все краще, що є в душі Андрія Івановича Колосова,- почуття товариства, відчуття свого людського достоїнства – потроху поступається місцем психології обивателя-індивідуаліста. Колосов хворий сухотою. Отже, він людина приречений, але приреченість ця не абсолютизируется; мотив бездоріжжя в повісті відсутній.
Вересаєв показує один з можливих шляхів: у той^-те й трагедія Андрія Івановича, що він не знайшов у собі сили стати на нього. Цим шляхом іде робітник-марксист Борсуків, що бореться (правда, безуспішно) і за долю Колосова. Однак образ його багато в чому схематичний і відсунуть на задній план
Що стосується другої частини дилогії – “Кінця Олександри Михайлівни”,- те, написана в 1903 році, повість ця “не поспівала” за часом. Якщо образ Андрія Івановича для 1898-1919 років був багато в чому типовим, то образ родинної йому за духом Олександри Михайлівни в 1901 -1903 роки вже втрачав свою життєвість
Наприкінці 90-х – початку 900-х років Вересаєв виступає з оповіданнями про російське селянство – “Лизар”, “До поспіху”, “У сухому тумані”, “Ванька”, “За права”, “У степу”, “Виправилася”, “На холоду”, “У шляху”, “В одному будинку”. Всі ці добутки на різному фактичному матеріалі показують згубна дія капіталізму й породжуваних їм дрібновласницьких відносин як на економічний і побутовий уклад сільського життя, так і на напрям думок і психологію післяреформеного селянина. Всі вони написані з явним прагненням критично зобразити факти сільської відсталості й дикості, що зближає їх із создавшимися приблизно в той же час новелами М. Коцюбинського “Пекоптьор”, “Посол Вдчоркого пануючи”, “Відьма”, “У путах шайтана”, “По-людському” і др.
Як і в повісті “Без дороги”, Вересаєв в оповіданнях цього періоду далекий від народницької ідеалізації “мужика”. Разом з тим він не вважає натуру російського мужика безнадійно зіпсованої
(2 votes, average: 4.50 out of 5)