Оповідання І. Буніна “Цифри” потрібно читати два рази: один раз у дитинстві, другий тоді, коли в читача в самого з’являться діти. Такий тонкий аналіз дитячої психології, складних ниток, що зв’язують дорослих і дітей, як у цьому оповіданні, говорить про глибоке розуміння природи дитинства. Діти й дорослі – люди різної раси. Вони живуть разом, на одному просторі, користуються словами однієї мови, але рідко розуміють один одного. Бунін показав трагедію такого нерозуміння.
Людина, виростаючи, дивним образом забуває про своє дитинство.
В оповіданні “Цифри” автор дає дві точки зору на той самий конфлікт дядька й маленького племінника. Він точно описує свої почуття в момент конфлікту, докладно пояснює деталі що відбуває й одночасно аналізує ситуацію як би з іншого часу, коли він зміг зрозуміти мотиви своїх і чужих учинків, дати їм правильную оцінку. З гіркотою говорить він про свою гордість, роздратування, що погасило радість маленького хлопчика.
Так, ці слова вимовляються в оповіданні й автором, і мамою, і бабусею, але в контексті оповідання всі ці теорії виглядають знущанням над таємничим процесом пізнання миру.
Смутно, що людини багато років мучить спогад і сором за свою помилку. Але адже більшість дорослих навіть не замислюються, як багато болю вони мимохідь заподіюють дітям, як мало теперішньої любові й бажання зрозуміти іншого в їхніх відносинах. Оповідання Буніна “Цифри” ненав’язливо, але твердо підводить до висновку: сьогодення виховання – це виховання щастям.
Важливо тільки зрозуміти, що робить дитину щасливим, і не підмінювати виховання тиском і нав’язуванням своїх поглядів на життя й щастя.