Антон Павлович Чехов – великий майстер і художник слова. Він здатний передати у маленькому оповіданні все життя людини. “Писати талановито, тобто коротко”, “вміти коротко говорити про довгі речі”. Це його кредо. Остання формула найбільше точно визначає сутність досягнутої Чеховим незвичайної майстерності. От і в його оповіданні “Туга” досить декількох речень, щоб зрозуміти атмосферу бездушшя, що оточує головного героя.
На землю м’яким килимом опускаються сутінки, кружляється мокрий, великий сніг, що “шаром лягає
У цьому короткому оповіданні Чехов малює образ бездушного міста з бездушними людьми. Чотири рази Потапов намагався почати розмову, чотири рази намагався розповісти про своє горе – про смерть сина. Хотілося, щоб йому поспівчували, пошкодували. Він говорить, що з бабами краще розмовляти на цю тему, “ті хоч і дури, але ревуть від двох слів”.
Однак
У коні він бачить родинну душу. Він починає згадувати і говорити про сина, а потім “захоплюється і розповідає йому усе”. Тому що в цій порожнечі й безмовності, у цьому “бездушному” місті – це єдина істота, що слухала його, не відіпхнула.
Ця тема актуальна і для нас, ми увесь час кудись поспішаємо, не звертаючи уваги на страждання інших людей, не думаючи про те, що самі можемо виявитися у подібній ситуації.