1. Г. Сковорода, “Алфавіт, або Буквар світу”. Твір в афористичній формі розповідає про найважливіше в житті: “Любов виникає з любові. Бути щасливим – пізнати себе”.
А справжнім щастям для кожного автор вважає сродну працю, тобто працю за покликанням і щоденне самовдосконалення.
2. І. Котляревський, “Наталка Полтавка”. У п’єсі щастя тлумачиться як чесне й чисте життя у сім’ї з коханою людиною.
3. Т. Шевченко. У багатьох творах поета змальовано трагічні картини життя українців, та все ж є в нього й змалювання щастя.
Глава 35″ картина щасливого життя зображується через метафоричне зображення квітучої землі, на якій люди живуть весело й вільно. Ще яскравіше картина ідеального щастя постає у вірші “Садок вишневий коло хати”, сповненому гармонії і спокою щоденного буття, в якому є місце і гармонії материнства, і природі, і звичному порядку, і ще багатьом дрібничкам, які роблять наше життя щасливим.
4. Марко Вовчок, “Інститутка”. Твір є соціально-побутовою повістю, проте, крім соціальних питань, автор порушує проблеми щастя і висловлює переконання: умовами щастя є свобода, кохання і життя у згоді
5. І. Франко. У романі “Перехресні стежки” письменник розглядає проблему стосунків інтелігенції та народу. Головний герой роману Євген Рафаломич намислить для себе щастя інакше, ніж у служінні народові.
Так само мислить свою життєву роль Мойсей, який служить своєму народові попри все і в тому вбачає щастя.
6. Леся Українка. Для героїні драматичної поеми “Бояриня” немає щастя без батьківщини, без волі, як немає й самого життя. Героїня “Лісової пісні” навіть волею на якийсь час жертвує заради кохання, бо в ньому вбачає щастя.
7. О. Олесь. Проникливий ліризм вірша “Чари ночі” оспівує щастя юності й кохання. У віршах “З журбою радість обнялась” та “Астри” відображено щастя жити на світі, відчувати, сподіватися, радіти кожному дню.
8. У. Самчук. У повісті “Марія” з хронологічною точністю зображене життя героїні, яка прагнула щастя, сподівалася на нього, будувала його, аж поки це щастя не зійшлося на одному рівнянні: щастя = хліб, бо хліб = життя.
9. О. Довженко. У кіноповісті “Зачарована Десна” розповідається про Щастя мати теплу родину, відчувати себе частиною великого й талановитого народу, який з терпінням і гумором долає життєві негаразди. Разом із тим це твір – заповіт пам’ятати про своє коріння й творити добро, не втратити “щастя бачити… зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах”.
10. Д. Павличко. Поезії його змальовують увесь різноманітний Світ, де є місце коханню (“Коли ми йшли удвох з тобою”, “Я стужився, мила, за тобою”) і любові до рідної мови (“О рідне слово, хто без тебе я?”). Та найвідомішим усе ж є вірш “Два кольори”, у якому відбилося уявлення про щастя – це життя, де “перепллись, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги”.
А ще це мати й рідна земля, що плекають на своїх долонях кожного, хто народився на цій землі, аж поки не настане час “піти у світ незнаними шляхами”, несучи у серці “два кольори” – “червоний – то любов, а чорний – то журба”.
11. Панас Мирний. Герой роману “Хіба ревуть воли… ” шукає правди й справедливості, вважаючи, що без них немає смислу жити. Та Чіпка обирає хибний шлях, не зумівши приборкати гординю. Він мав би дякувати Богові за любов і родинний затишок, який дала йому кохана Галя, але не зумів прийняти смиренно несправедливості.
Натомість вдався до розбою. А хіба це правда й сенс буття – грабувати і вбивати, та ще й не своїх кривдників, а невинних людей?
12. І. Франко. Героїня твору “Сойчине крило” не одразу розуміє сенс життя, зазнавши низку пригод. Але, зрештою, увесь світ для неї зійшовся на коханні до ліричного героя.
Любов як сенс буття – ось одна з головних тем твору: Герой іншого твору – роману “Перехресні стежки” – Євген Рафалович вважає, що сенс життя у служінні народові – його освіті, захисті тощо.
13. І. Багряний. Герой пригодницького роману “Тигролови” І. Багряного – людина, що вміє цінувати життя і свободу. Заради цього він ризикує, аби не терпіти знущань і принижень.
Адже він свідомий того, що життя треба прожити по совісті, за нього слід боротися і не можна здаватися ні за яких обставин.
14. А. Малишко. Вірші А. Малишка – це роздуми про сенс життя і найважливіші цінності в ньому: мати, Батьківщина, любов. Усе це він відобразив у “Пісні про рушник”, “Стежці” та інших віршах.
15. О. Гончар. У романі “Собор” старий вчитель говорить до Миколи Баглая та Єльки: “Бережіть собори ваших душ!” Так він своєрідно сформулював думку про сенс буття: жити так, щоб не заплямувати душу негідними вчинками й навіть словами.
16. В. Симоненко. Вірш “Ти знаєш, що ти – людина?” прозвучав відкриттям серед заідеологізованої поезії своєю щирістю і правдою. Думка про людську гідність, честь, цінність самого життя – ось смисловий стрижень не тільки цього вірша, а й усієї творчості В. Симоненка.
17. Д. Павличко. Либонь, немає в Україні людини, яка б не чула вірша-пісні Д. Павличка “Два кольори”. У ньому головні для кожного цінності – мати, рідна земля, життя і смерть, кохання – усе, що є в людській долі, усе, що мати з любов’ю вишила на синовій сорочці.
Поет вважає, що усе життя й умістилося в отих двох кольорах: “червоний – то любов, а чорний – то журба”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)