Моя бабуся (твір-опис із елементами роздумів)
Моя бабуся – навдивовижу добра та чуйна людина. Незважаючи на свій вік, вона швидко й легко рухається, заразливо сміється.
Здається, видатний російський письменник Л. Толстой сказав, що очі – дзеркало людської душі. І це справді так!
Очі часто виказують людей брехливих, із лихим серцем. Але це – тема іншого твору.
Очі моєї бабусі незвичайні. Що в них особливого? Вони невеликі, блакитні. Незвичайність їх полягає у тому, що вони молоді.
Вони запально блищать, коли бабуся весела.
Очі в неї вицвілі, колір їхній визначити неможливо. Так само вицвіла і її душа. А шкода! Я вважаю, що кожна людина повинна намагатися якнайдовше залишатися молодою.
Якщо це неможливо фізично, то залишатися молодим душею – людині під силу. Старіння – це вмирання, а життя – Божий дар, який треба вміти цінувати та радіти йому.
Моя бабуся мешкає у селі. У неї є невеличке господарство: город, кізочки, курочки і песик
Руки. Вони постаріли і вкрилися зморшками від постійної праці. Одначе вони сильні і вмілі.
Ними бабуся не тільки всіх нагодує. Вона й шкарпетки вовняні зв’яже, і в хаті поприбирає, і Жучку свою приголубить.
Мені дуже подобається ім’я моєї бабусі – Анастасія. У перекладі з грецької воно означає “непосидько”. Як усе-таки дивовижно личать людям їхні імена!
Коли у мене народиться донька, я дам їй ім’я Анастасія.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)