Від якої – праця.
Г. де Левис
Нудьга зрештою
Стає
Звичкою, причому дурний.
Анри де Монтерлак
Євгеній Онєгін – центральна діюча особа однойменного роману А. С. Пушкіна. Навколо цього образа будується сюжет добутку, про долю Онєгіна автор розповідає протягом восьми глав.
Євгеній – сучасник Пушкіна, його “добрий приятель”, і багато критиків ототожнюють автора і його героя. Але сам поет постійно проводить границю:
Завжди радий помітити різницю
Між Онєгіним і мною
З перших сторінок роману читачі
…француз убогий,
Щоб не змучилося дитя,
Учив всьому його жартуючи,
Не докучав мораллю строгої,
Злегка за витівки сварив
И в Літній сад гуляти водив.
Ми бачимо, що герой одержав дуже поверхневе утворення, він міг лише “торкнутися до
У першому розділі Пушкін докладно описує один день із життя героя. Онєгін веде типовий для світської молоді спосіб життя: відвідує театр, ресторани, бали. Але чи щасливий він?
Ми бачимо, що немає: у театрі йому нудно, балет Онєгіна не цікавить, тому він позіхає. Друзі й жінки, що оточують його в Петербурзі, набридли:
До ранку життя його готове,
Одноманітна й строката,
И завтра те ж, що вчора…
Намагаючись реалізувати себе в житті, Онєгін пробує писати, але “нічого не вийшло з пера його”, читання теж не приносить задоволення героєві: “читав, читав, а все безглуздо”. І тоді, щоб відволіктися від одноманітності світського життя, Євгеній відправляється в село:
Два дні йому здавалися нові
Відокремлені поля,
Прохолодь похмурої діброви,
Журчанье тихого струмка;
На третій гай, пагорб і поле
Його не займали боле…
И тут він не знаходить застосування своїм силам, хоча й починає з перетворень у житті кріпаків:
Ярем він панщини стародавньої
Оброком легенею замінив.
И раб долю благословив.
Але Село ще більш нудне Євгенію, чим Петербург. І тоді Пушкін знайомить Онєгіна з новими героями.
Володимир Ленский – повна протилежність Онєгіну, він шанувальник ідеалістичної філософії Канта, поет, романтик. Образ Ленского необхідний Пушкіну для того, щоб показати, наскільки далекі ці герої друг від друга:
Меж ними все народжувало суперечки,
И к міркуванню тягло:
Племен минулі договори,
Плоди наук, добро й зло…
Романтизм Ленского здається Онєгіну смішним, безглуздою фантазією. Владимир відірваний від реальної дійсності, він зовсім не знає життя, витає в хмарах. Онєгін, хоча холодно й розважливий, живе розумом, а не серцем. І Євгеній, і самого Пушкіна іронізують і сміються над диваком Ленским.
Однак Володимир нібито заповнює в душі Євгенія те, чого йому не вистачає. І тому герої дружать.
Пушкін уводить у роман і жіночі образи. Особливе місце в розвитку сюжету займає любов Онєгіна й Тетяни. Ольгу, її сестру, Євгеній уважає порожньою кокеткою, вітрогонкою, і вибирає Тетяну.
Ця героїня виросла в селі наодинці із природою, і тому вміє тонко почувати, співпереживати. Однак Онєгін відкидає любов милої сільської дворяночки лише тому, що вважає себе не створеним для сімейного життя, боїться втратити волю. І в той же час він не хоче бути тягарем для Тетяни, зробити її нещасної:
Шлюб нам буде борошном.
Такий учинок можна вважати шляхетним. Онєгін не може змінити себе, свої звички, а Тетяна для нього – занадто чиста й безневинна людина, тому йому страшно зв’язати себе з нею “узами Гименея”.
Онєгін не може протистояти звичаям суспільства, у якому він виріс. У той час чоловіка захищали свою честь на дуелях. По трагічній випадковості він убиває свого друга, Володимира Ленского.
Але я вважаю, що в душі Онєгін шкодує про цей учинок. Він подавлений, відкинуть світлом. Щоб позбутися від страждань, герой їде в подорож. Але через кілька років ми знову з’являється в Петербурзі.
Це вже не та людина, який ми зустрічаємо на початку роману. Життєві випробування змінили характер героя, він усвідомлює власні помилки й намагається їх виправити. Через роки Онєгін розуміє, що він дійсно любить Тетяну, але тепер уже вона відкидає його. Із провінційної дворяночки Тетяна перетворилася у важливу замужню даму. І хоча в душі вона залишилася колишньої, сімейний борг для неї вище любові, вона прислухається до голосу розуму. На цьому сюжетне оповідання роману завершено, Онєгін залишається наодинці із самим собою. І я вважаю, що це дуже трагичный образ.
Трагедія Онєгіна в тім, що його життя, його доля “зіпсована світлом”. Він намагається знайти застосування своїм силам, бути корисним суспільству. Але саме духовна порожнеча навколишнього світу робить героя егоїстичним, безвладним. Він сам від цього страждає й мучається, але не може змінитися, стати іншим.
Онєгін здатний почувати, страждати, але від навколишніх його внутрішній мир нібито відгороджений товстою стіною, і тому його сприймають як холодного, розважливого егоїста.
Образ Онєгіна відкриває галерею портретів “зайвих людей” у російській літературі. Слідом за ним з’являться лермонтовский Печорин, тургеневский Рудин, гончаровский Обломів… Доля цих героїв також “зіпсована світлом”, вихованням, і вони страждають від того, що не можуть знайти собі застосування, бути корисними суспільству. Але це не тільки їхня особиста трагедія, це й трагедія суспільства, у якому вони існують
(1 votes, average: 5.00 out of 5)