Із чого почати? Із того, що слово “батьківщина” вживається в широкому і вузькому значеннях. Але розкривати ці значення не варто, бо набігає одна думка на іншу, і пригадуються мені два літературні персонажі: син половецького хана (“Євшан-зілля” М. Вороного) і донька рогатинського попа Настя Лісовська (“Роксолана” П. Загребельного). Обоє жили на чужині, жили у великих розкошах, мали усе, чого душа забажає.
Ні красномовна розповідь про рідний край, ні пісні про рідну землю не вплинули на юнака, бо мову забув. І ось пучок трави, що
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати.
“Євшан-зілля”
У славі й шані пробувала Роксолана, “… майже сорок років потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу, але душею, думкою, линула на батьківщину, слала золото на будівництво шкіл, храмів, будинків. А скільки звільнила з турецької неволі! А ще – близько сорока років турки не ходили війною
Полонянин і полонянка-рабиня. Батьківщина на відстані – хто ти є для них? І як відповідь на питання “хто ти є?” звучать слова М. Чернявського:
У всіх людей одна святиня,
Куди не глянь, де не спитай,
Рідніша їм своя пустиня,
Аніж зелений в чужині рай.
Їм красить все їх рідний край
“Рідний край”
Вітчизна – це її чарівна природа, героїчна історія, невмируща культура. Про це пише у своєму творі “Слово про рідну матір” М. Т. Рильський.
Зелені океани степів, гаї та діброви, синь чистих озер, тихоплинні ріки. Це земля, “яку сходив Тарас малими босими ногами” земля філософа і поета, мандрівного учителя народу Григорія Сковороди; це “молоток Каменяра, і струни Лисенка живії, і слави золота зоря круг Заньковецької Марії”.
Батьківщина – це джерело життя, мудрості, краси і материнської опіки. Андрій Малишко у вірші “Батьківщина” пише:
Ти мене з дитинства підіймала,
Хліб дала з піснями солов’я,
Відвела доріг мені немало,
Земле, зореносице моя!
Для багатьох поетів Вітчизна-Україна – найдорожча мати. Вони адресують їй свою любов, стурбованість, відданість і ласку. “Ради тебе перли в душу сію, ради тебе мислю і творю… “, – так пише В. Симоненко, бо знає: що б нас у житті не спіткало, прийде на допомогу Вітчизна, “… прийдуть з України верби і тополі”. Тому як заповіт звучать слова:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
“Лебеді материнства”
Вітчизна – це наснага на вічне служіння “тихим водам” і “ясним зорям”. За це в годину негоди кожен з нас буде виборювати свободу Україні.
А ще є моя маленька батьківщина! Ти початок життєвої думки, ти моє дитинство і юність. Це те місце, той куточок на землі, де я народилась, де живуть мої батьки, дідусь і бабуся!
Це моя вулиця, школа, це мій рідний Харків, опоетизований у віршах і оспіваний у піснях.
Ти моя земля, що поїла мене соками, від тебе здоров’я і сили набиралась. Тут я радію, плачу і сміюсь. Хочеться сказати словами М. Сингаївського:
Земле, чую тебе!
Ростеш дубами на косогорах
І мною ростеш,
Ось моє серце.
“Земле, чую тебе”
І моє серце, я впевнена, вміє любити свій рідний край, свою Батьківщину, бо вона зберігає великі цінності і скарби вітчизняної історії. Це і в природі, і в будівлях, у спогадах і переказах, легендах і думках, казках, піснях і танцях, у традиціях, у звичаях і обрядах, у рідній мові. Все це необхідно оберігати, бо це твоя рідна земля, твоя Батьківщина.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)