Твір-роздум. Мій рідний Харкове, тобі – моя любов
Мабуть, кожна людина вважає, що її місто, або село, де вона народилася і живе, – найкращий куточок землі. Та це і зрозуміло, бо це місце – єдине, неповторне: воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило тебе своєю красою, подарувало друзів. Ти – його часточка, його любий син і надія.
Таким для мене є мій Харків – добрий і чесний трудівник, допитливий дослідник, культурний діяч. У ньому дивовижно переплітають ся сива й славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови
Він гордо несе свою славу день за днем із покоління в покоління вже близько трьох з половиною століть.
Я люблю його щирою й ніжною любов’ю. Найбільше він подобається мені у весняному цвітінні каштанів і яблунь, сповнений ароматом квітучого бузку і свіжого зеленого вбрання. Яскраве сонце заливає свіжі асфальти і молоду траву, віддзеркалюється у вимитих відчинених шибках.
А який він загадково-дивний взимку! Цієї пори він найошатніший увечері, коли на білій ковдрі снігу велично сплять дерева, вгамовують
Золотом вкриває мій Харків осінь. Мені здається, вона у нас особлива, може, це тому, що в місті багато дерев, особливо кленів, і коли вони скидають своє листя нам під ноги, вся земля стає золотою. Кому як, а мені жаль наступати на цю красу.
Літо розмальовує вулиці Харкова різнобарв’ям. Та, зізнаюся, я чомусь не дуже люблю моє місто влітку. Може тому, що після прозорої дзвінкої весни на нього лягає спека, пилюка і загазоване повітря. Стає сумно. Хоч, може, цей сум має іншу причину?
Літні канікули розлучають мене з багатьма друзями.
… Я йду вулицями Харкова, зливаюся з перехожими і відчуваю себе господарем (вірніше сказати – одним із господарів) рідного міста. Бо пройде зовсім небагато часу – і його буття залежатиме від мене і таких, як я. Це саме нам дбати про наше місто вже через декілька років, і від нас залежатиме його майбутнє. Я впевнений: якщо і надалі в серцях наших палатиме вогонь любові до Харкова, то повік не згасне його слава!
(2 votes, average: 4.00 out of 5)