Первинне латинське слово “Толерантність” означало пасивне терпіння, добровільне страждання, асоціювалося з такими поняттями, як “біль”, “зло”! У XVІ в. до цього додаються і інші значення – “дозвіл”, “стриманість”. З того-часу толерантність трактувалася і як поступка в питанні про релігійній свободі – дозвіл з боку держави і офіційної церкви відправлення інших релігійних, культів.
Віротерпимість була історично першою і домінуючою формою прояву толерантності. Головним засобом досягнення толерантності в
Тобто сьогодні ми розуміємо, що термін “толерантність” (від латинського “толеран”) – терпіння, переносимість, поблажливість. Словник іноземних мов трактує її як терпіння до чужих думок і вірувань. На сьогоднішній день толерантність розглядається в контексті таких понять як визнання, ухвалення, розуміння.
Визнання – це здатність бачити в іншому саме іншого, як носія інших цінностей,
Що ми, малі, тоді розуміли в цій грі? Яка підсвідома життєва філософія рухала нашою поведінкою? Мені навіть важко пригадати, де ми, діти, про такий варіант гри чули. Мабуть, ніде. Просто підказав генетичний інстинкт.
Збігли, спливли роки, а відчуття захищеності, душевного комфорту, впевненості, спокою тобто, всього, що дає людині віру в сонячний завтрашній день. залишилося назавжди.
Родина, домівка, біла моя хата… І хоч моє покоління здебільшого виросло в міських квартирах, все одно – це ота біла хата, і вишневий садок біля неї. і криниця з журавлем, і стежка, що біжить від воріт у широкий світ, і мамин рушники, і образи в покутнім кутку, і вечорова-ніжна пісня, що возвеличуг душу і пробуджує найщиріші почуття…
Родина сильна взаємною любов’ю всіх її членів, доброзичливістю, взаємо розумінням, взаємопідтримкою. Які б випробування не випали на долю люди ни, вона повинна мати прихисток саме в стінах рідного дому, де її завжди зро зуміють правильно, і пожаліють, і допоможуть, і скажуть в очі гірку правду, коли це необхідно, і суворо посварять, але – тільки з любов’ю і тільки в ім’и справедливості. В такій родині діти шанують і поважають батьків, а батьки, у свою чергу, з уважністю слухають судження своїх дітей, поважаючи їхню людську особистість, не принижуючи їхньої гідності. Ідеал, такої сім’ї бачимо в прекрасному творі – романі Івана Багряного “Тигролови”.
Цей гуманний принцип – одна з основних рис української ментальності.
Найголовніші цінності життя – праця, кохання, вірність, доброта, мрія, ми-носердя, доброзичливість – формуються у сім’ї, в рідній домівці. Родина тримається на авторитеті батьків. В українських сім’ях плекалася повага до матері Й батька, засновані на заповідях Святого Писання.
Генетичними рисами носіїв української ментальності вважалися споконвіку такі, як щирість, гостинність, доброзичливе ставлення до людей, привітність, делікатність, співчутливість,, побратимство. Усі ці якості особистості утверджувала народна українська педагогіка, доводячи, що моральні принципи дітей стають незаперечними стійкими ішреконаннями тільки тоді, коли батьківський приклад освітлює життєву дорогу молодого покоління.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)