Цього дня, як і звичайно, я прийшов зі школи додому і сів за комп’ютер. Уроків було задано небагато, і я вирішив погратися. Але несподівано мою увагу привернуло дивне стукотіння, яке чулося з балкона. Там у нас годівниця для птахів, але на цей момент у ній корму не було, але не було й птахів.
Постукування тривало. Мені стало моторошно: в квартирі нікого, я на самоті, в разі чого і гукати на допомогу нікого. Я навшпиньках почав наближатися до балконного шкпа.
Вже посередині кімнати я зрозумів, у чому річ. На термометрі за вікном висіла синиця
Якою ж треба бути чіпкою, щоб утримуватися на термометрі.
Сонце щедро освітлювало синицю. “Я роздивився її зеленувату спинку, жовте черевце, розділене вздовж чорною смугою. У синиці були чорні очі, з металевим блиском голова, шия, горло, білі щічки”. Я зробив ще декілька кроків до балконних дверей, але синиця спурхнула і полетіла геть.
Я подивився на термометр. Незважаючи на те, що на нього падало сонячне проміння, ртутний стовпчик показував мінус десять. Мій погляд впав на пусту
Ми спеціально купуємо на ринку насіння для птахів. Поклав ще декілька шматочків сала. Синиці, щоб ви знали, ласують ним. Повернувшись до кімнати, я почав спостерігати за годівницею.
Синиці летіли одна за одною, а ось горобці не наважувалися наблизитись до насіння. Вони сиділи віддалік, настовбурчившись, на балконних перилах і немов удавали, що уся ця метушня їх не обходить, усе це їм байдуже. Але потім, вибравши момент, горобці дружно кидалися до годівниці, і вже тоді синицям доводилося терпляче чекати на свою чергу.
Я сів за комп’ютер. Час від часу поглядав у вікно. І посміхався.