У наш час існує величезна кількість проблем. Але одне з найважливіших місць займає екологічна проблема.
Знищуючи природу, ми знищуємо наше Майбутнє й майбутнє наших дітей. Екологічна ситуація постійно погіршується через людську дурість, жадібності, недалекоглядності. Тема захисту природи хвилює багатьох письменників.
Вона є провідною в добутках В. Астафьева, Ч. Айтматова, У Распутіна й інших авторів.
Філософське осмислення проблеми взаємин людини й природи – у романі Ч. Айтматова “Плаха”. У романі уособленням природи виступає
Гармонія життя в Моюнкумской савані була висаджена “хунтою”. На череди сагайдаків була влаштована облава. “Споконвічна рівновага” було порушено: вовки й сагайдаки мчалися поруч, об’єднані загальним прагненням піти від ворога – людини. У цій ситуації людин і звір помінялися місцями. Акбара побачила особу людини, що “з’явилося так близько й так страшно, що вона жахнулася”.
Вовчиця побачила в людині страшного звіра з безглуздою спрагою вбивати. Безглузде
Природа мстить людині, але її помста не цілеспрямована. Через жорстокість одних страждають невинні люди. Трагична доля Бостона, людини чесного, надійного, високодуховного. Бостон знає й розуміє природу. Він розуміє “знемагаюче від горя серце Акбары”, що три рази втратила потомство з вини людини.
Бостон намагається повернути вовченяти, віднесених з лігвища п’яницею Базарбаем, але це йому не вдається. Коли вовчиця несе сина Бостона, трагедія Моюнкумской савани завершується. Бостон, стріляючи у вовчицю, ненавмисно вбиває свого сина.
Убивши сина, Бостон убиває своє майбутнє. Вовчиця й дитина вмирають разом, чим доводиться єдність усього живого.
Людина, по думці письменника,- частина природи. Коли він перестає відчувати себе цією частиною, порушується гармонія, що й веде до катастрофи.
У повісті В. Распутіна “Прощання із Запеклої” говориться про останні місяці невеликого сибірського села. Баба Дар’я важче всіх сприймає новина про те, що Село, де пройшло все її життя, повинна бути затоплена. Дар’я намагається пручатися, але гребля вже побудована, і вона не може нічого змінити.
Павло, син Дар’ї, замислюється про доцільність рішення, прийнятого “на верху”. Згадуючи, що затоплено буде “найкраща, століттями доглянута й удобрена” земля, Павло думає: “А чи не занадто дорога ціна? Не переплатити б!”
Образ Дар’ї нагадує про іншому, більше дбайливому відношенні до життя, природі, людині, заснованому на таких поняттях, як борг, пом’яти, совість. Їй зрозуміло те, до чого багато хто залишаються глухі. Вона почуває себе відповідальної за все, що відбувається навколо, за Матеру, за землю, що “усім належить – хто до нас був і хто після нас прийде”. Але головне занепокоєння Дар’ї – про втрату того, що людини робить людиною.
На наших очах під воду йде старе село, а з нею – віковий уклад, цілий мир.
Знищення природи завжди спричиняє наслідку, одне йз яких – необоротні духовні втрати сучасної людини, відірваного від народних Корінь. Саме цій темі присвячений добуток В. Распутіна “Прощання із Запеклої”.
Людині необхідно одуматися й зрозуміти, що без природи неможливе життя. А оберігати й захищати неї – це борг кожного. Саме цьому й учить сучасна література
(2 votes, average: 2.50 out of 5)