А. И. Куприн – майстер художнього слова – подарував миру прекрасні добутки про неминущі людські цінності. Неможливо обійти такі добутки, як “Суламифь”, “Олеся”, “Гранатовий браслет”, у яких звучить тема піднесеної любові й жіночності. Протестуючи проти вульгарності й цинизма суспільства, продажних почуттів, “зоологічних” проявищ інстинктів, письменник створює дивні по красі й силі приклади ідеальної любові, відправляючись для цього в глибину століть (“Суламифь”), забираючись у лісную глухомань Волинської
Щира любов, по думці Куприна, є основиття всього земного й не тільки земного.
Вустами генерала Аносова письменник говорить, що це почуття не повинне бути ні легковажним, ні примітивним, не повинне грунтуватися на вигоді й користі: “Любов повинна бути трагедією. Найбільшою таємницею у світі! Ніякі життєві зручності, розрахунки й компроміси не повинні її касаться”. “Мовчати й гинути” – от духовна обітниця закоханого телеграфіста. І все-таки він порушує
Це підтримує в його душі світло, надію, дає йому сили переносить страждання любові. Смерть не страшить героя. Любовь сильніше смерті.
Він вдячний тої, котра викликала в його серце це прекрасне почуття, що підняло його над миром несправедливості й злості Саме тому, вуходя з життя, він благословляє свою кохану: “Так святиться ім’я твоє!”. Хто ж та, заради якої Жовтків готовий піти з життя? Це княгиня Віра.
Куприн подчеркиває, що за зовні аристократичною строгістю героини схована прекрасна, сильна душа, що може розкритися при певних обставинах Слова Аносова про любов: теперішня й фальшива, безмовна й сильної, як смерть, жалюгідної й тої, котра переборює всі перешкоди, Віра зрозуміє тільки після смерті Желткова.
Гранатовий браслет, подарований Вірі Жовтковим, символізує не показне, але глибоке почуття. Образ гранатового браслета – образ любові: бедний чиновник віддає єдину коштовну річ, що має. Цей браслет, як і любов Желткова, не має зовнішньої утонченности, але ховає в собі незвичайну силу Куприн показує, що шляхетність почуттів дається людині від народження.
Свою любов Жовтків уважає Божим дарунком, тому й звучить молитовне: “Так святится ім’я твоє! “. Червона троянда, принесена княгинею Вірою Желткову, символізує більшу любов, доторая зустрічається тільки один раз на тисячу років і доторая пройшла повз княгиню. Пішов з життя людин, але любов залишилася, вона злилася з бетховенською сонатою № 2. Під звуки музики героїня відчуває болісне й прекрасне народження у своїй душі нового миру, відчуває почуття глибокої вдячності людині, любов которого до неї була поставлена вище самого життя.
Тепер Віра змінилася, вона відчула, що повз неї пройшла більша любов. Бетховенська “Аппассионата” стала гімном святому й чистому людському почуттю – почуттю всепобеждающей любові. Приємно купатися в променях любові, зігріватися її ласякий і теплом Але прекрасніше – дарувати самого себе, свою душу улюбленому. Тому й плаче Віра Миколаївна, слухаючи сонату Бетховена – заповіт Желткова.
Плачіт тому, що не довідалася, пропустила ту саму любов, що буває тільки раз в “тисячу років”, плаче тому, що розуміє: саме їй таку любов відчути не призначено.
Повість Куприна вчить, як зберегти людське уважение й довіра, як бути уважним не тільки до собственним бажань і власного болю, як розуміти не тільки себе, але й інших, як уміти прощати. Отже, позвістка ” Гранатовий браслет” – підтвердження того, як Куприн шукає в реальному житті людей, здатних підняться над навколишньою вульгарністю й бездуховністю, готових віддати всі, не вимагаючи нічого замість. Ця думка одержала втілення в іншій його повісті – “Олеся”.
Події повести відбуваються у Волинській губернії, на окраїні Полісся, куди, здавалося б, не повинні були проникнути злість і обман, від яких біжить герой джигунівти Іван Тимофійович, російський дворянин і інтелігент Тут, у лісовій глухомані, відбувається його знайомство з “дочерью природи” – поліською дівчиною Олесей. Краса, яскрава уява, розум Олеси скорили серце героя. Але вільного, смілива Олеся не по вдачі марновірним поселянам, що вважає її чаклункою. Не розуміє її, незважаючи на взаємну любов, і Тимофій Іванович.
Він не в состоянии зруйнувати мир “дочки природи” і свій собственний.
Він розуміє неможливість спільного щастя, розуміє це й Олеся Наївна, чарівна казка любові закінчуєся розлукою. І провиною тому Іван Тимофійович. Що хотів сказати Куприн, від чого застерегти? Тільки вдалині від цивілізації, від капіталістичного суспільства можна знайти людину, здатного любити безкорисливо, відданийале.
Тільки в єднанні із природою, у збереженні естественности людина здатна досягти духовної чистоти й шляхетності. Простій, нехитрий подарунок Олеси – намиста – символ її чистого, природного почуття, Символ її незгасаючої любові. Кожна бусинка, як огонедо цій любові.
Є щось загальне між Олесиной нитякий червоного намиста й гранатовим браслетом, подарованим Жовтковим княгині Вірі. Зв’язок між повістями “Гранатовий браслет” і “Олеся” очевидна. Разом вони – гімн любові, гімн жінці, духовної, чистої й мудрої.
Гімн піднесеному, первозданному почуттю
(1 votes, average: 5.00 out of 5)