Тартюф – лицемір, що втерся в довіру Оргона, що привласнює собі його будинок і стан, але викритий і заарештований за королівським указом. Його ім’я, очевидно, узяте Мольером з арсеналу італійської комедії масок, де з’являвся персонаж Тартуфо(згадка про нього уперше зафіксована у Франції в 1609 р.). Виявляється і асоціація із старофранцузским truffe – обман, шахрайство.
У підзаголовку і в списку дійових осіб цьому персонажеві дається гранично коротка, але дуже містка характеристика: “l’іmposteur”(брехун, обманщик, самозванець), “faux
Т. – страшний лицемір. Він прикривається релігією, зображує з себе святий, ні в що не вірячи, і таємно обробляє свої темні справи. О. С. Пушкін писав про Т.: “У Мольера лицемір волочиться за дружиною свого благодійника, лицемірячи; приймає маєток під збереження, лицемірячи; запитує склянку води, лицемірячи”(“Table-Talk”).
Лицемірство для Т. не просто домінуюча риса вдачі, воно і є сам характер. У класицистів характер – ця відмітна властивість, генеральна якість, специфіка того або іншого людського типу.
Характер може бути граничний, неправдоподібно загострений, тому що
Композиція комедії дуже своєрідна і неожиданна: головний герой Т. з’являється тільки в ІІІ дії. Мольер в передмові до комедії так це обгрунтовує: “…
Я працював над нею з усією обачністю, якої вимагала делікатність предмета, і… усе моє мистецтво і усі мої старання я приклав до того, щоб відрізнити образ Лицеміра від образу істинно віруючого. Тому я цілих два акти спожив на те, щоб підготувати появу мого негідника”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)