Найперший критерій багатства й бідності мовлення ця кількість слів, які ми використаємо. У Пушкіна, наприклад, у звертанні було більше двадцяти тисяч слів. Для порівняння: добре освічена людина нашого часу застосовує 3000-6000 різних слів. Зіставлення цих двох цифр дозволяє побачити головне джерело мовного багатства: чим більше слів перебуває в розпорядженні окремої людини, тим богаче його мовлення, тим вільніше й повніше він виражає свої думки, почуття, настрої, і бажання, тим рідше (у середньому) він повторює ті самі слова, тим точніше виражає
Але справа, звичайно, не тільки в словах самих по собі, але й у їхніх значеннях, і у формах морфології й синтаксису, і в інтонації. Чим краще все це відомо мовцеві й пишучий, чим більше різних язикових одиниць і явищ уведено в мовлення, тим вона богаче й різноманітніше. Так що не можна досягти мовного багатства, не вивчаючи дивну мову народу в його літературній і розмовній формах, у всім різноманітті його стилів і соціально-професійних різновидів, у всьому достатку й розмаїтості його лексики й фразеології, словотвору й граматики.
Словам нашої мови властива полісемія, означає здатність
Синонімами (гречок. Синонимус однойменний) називаються слова, що мають однакове значення й часто розрізняються додатковими значеннєвими відтінками або стилістичним фарбуванням. Але слова-синоніми існують і активно впливають на якість нашого мовлення.
Від знання синонімів і вміння вільно розпоряджатися ними залежить точність і яскравість наших висловлень: адже синоніми дуже близькі за змістом, і правильне введення синоніма у висловленні забезпечує вірну передачу тонких відтінків думок. Якщо синоніми виникають у результаті тісного зближення значень різних слів, то омоніми це слова однакові за формою, але різні по змісту
Наприклад: шлюб у значенні шлюб і шлюб зіпсована продукція. Антоніми це слова із прямо протилежними значеннями: верх і низ, вперед та назад, добро й зло. Лексичні групи, або “ряди”, різного походження, складу й обсягу це невичерпне джерело уточнення, збагачення, прикраси мовлення кожної людини.
Уміле або недотепне використання слів, що перебувають у цих групах або “рядах”, помітно впливає на якість мовлення, на її культуру. Не можна не придивитися уважніше й до російської фразеології прислів’ям, приказкам, “крилатим” виска-зиваниям письменників, поетів, суспільних діячів, що ввійшли в мову народу до стійких зворотів мовлення й словосполученням
Фразеологія різноманітна по своїх джерелах, побудові фразеологічних одиниць (стійких зворотів мовлення), по значеннях, що виражають цими одиницями, по стилістичній ролі в мовленні. Немає ніякої можливості дати навіть саме загальне подання про російські прислів’я й приказки, цих згустках народної мудрості: їх треба вивчати. І от все це дуже випадне обкреслене словникове багатство може пролежати для інших людей під спудом, не ввійти в них мовлення
А якщо й увійде, то лише як бліде й перекручене відбиття того, чим так славний російська Мова. Чому? Так просто тому, що воно погано відомо або недбайливо використається. Літературного російського мовлення властиві різноманітна інтонації, узяті з розмовної мови й збагаченою й відшліфовані літературною мовою. Інтонація це адже не тільки підвищення й зниження тону, це також посилення й ослаблення голосу, уповільнення й прискорення темпу, різні зміни тембру, це перерви в мовному потоці, або паузи. Інтонація, беручи участь у побудові висловлення й “нашаровуючись” на синтаксис і лексику, створює чудові можливості вираження разнообразнейших відтінків змісту
Інтонація підсилює виразність мовлення. Кожний письменник, створюючи текст, чує інтонацію свого мовлення. Не випадково В. В. Маяковський змінив, здавалося б, таку стійку форму віршованого рядка ввів “драбинку”. Це допомагало повніше й помітніше для читача передавати інтонацію.
На жаль, багато випускників шкіл не здобувають теперішнього смаку до художнього слова й однієї із причин цього служить інтонаційна однотонність і негнучкість мовлення вчителі. Однотонність інтонації не дозволяє виразити складну гру думок, почуттів і настроїв, закладених у художньому тексті, текст стає бедним, невиразним
Та й повсякденне життя людей небайдуже до інтонації їхнього мовлення. Адже інтонацією в насамперед виражається настрій людини. Згадаємо й про те, як часто доводиться чути грубу, що ображає інтонацію в магазині, у трамваї, у лікарні… Переборюючи у своєму мовленні негативні інтонації, людина не тільки робить гарне для людей він виховує, робить краще самого себе
Прийнято говорити про те, що граматика мови (тобто способи й засоби побудови й зміни слів і побудови речень) недостатньо рухливо й активно в створенні мовної розмаїтості. Синтаксис російської літературної мови має завидне різноманіття засобів, способів, типів побудови, дуже не схожих один на одного речень. Можна використати в мовленні прості речення, а можна складні; можна ввести в мовлення сурядні сполучники, а можна й не вводити…
Звичайно, для того, щоб використати гнучку систему синтаксичних засобів нашої мови, її потрібно добре знати й не тільки в теорії, а на практиці, у мовному її побутуванні. Поезія Пушкіна вперше в історії російської літератури показала гнучкість і красу російського синтаксису, росіянці інтонації
Як добре передає пушкінський синтаксис ритм і мелодію вальсу:
Одноманітний і божевільний,
Як вихор життя молодий,
Кружляється вальсу вихор шумний;
Пара миготить за парою
Чим краще знаком пишучий і мовець із інтонаційними ресурсами нашої мови й практикою мовного їхнього використання, тим вільніше й різноманітніше його мовлення
(1 votes, average: 5.00 out of 5)