Від матері – слава, і пісня, і хліб

Від матері – слава, і пісня, і хліб

Нічого кращого не знаю,

Як тая мати молодая…

/ Т. Шевченко /

Усе в житті людини починається з молока матері. Це вона, “святая сила всіх святих, пренепорочная, благая” народила Спасителя. Це вона, ненька, Мадонна, Берегиня, зігріває наше життя, захищає наше щастя.

Народжується дитина – мати схиляється над колискою і співає. Про що? Як не дивно, від цього теж багато залежить. Перші уроки дитина бере не в школі – мати допомагає зробити їй перші кроки й по підлозі, й взагалі в житті.

Від

неї малятко дізнається, що добре, що погано. Кажуть, що характер людини формується до п’яти років, а потім, протягом життя, лише трохи коригується. Тож чи не з материної пісні починається особистісь людини?

Матері народжують і виховують героїв і геніїв, воїнів і поетів. І в дорослих дітях оживає душа матері, материна колискова, вдячність за її безсонні ночі і самозреченість.

Мамо, голубко, зарані в могилі

Праця й недуга зложили тебе.

Пісня ж твоя в невмираючій силі

В мойому серці ясніє, живе, –

Пише І. Франко у вірші “Пісня і праця”, а далі робить висновок:

Пісня і праця – великі

дві сили,

Їм я до скону бажаю служить.

Відома трагічна легенда про сина, що на вимогу коханки вбив власну матір, а її серце поніс дівчині. та коли він спіткнувся й упав, материне серце, стікаючи останніми краплинками крові, спитало: “Ти не забився, синку?” Тільки мати здатна на таке.

Ніжною любов’ю до неньки, що “ночей не доспала”, сповнені вірші А. Малишка – всі, мабуть, чули й знають його “Пісню про рушник”.

Прекрасний образ матері-трудівниці створює Б. Олійник:

Мати сіяла сон

Під моїм під вікном,

А вродив соняшник.

І тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман

А мені сонячно…

(“Мати сіяла сон”)

Жодні дорогі наїдки і напої не зрівняються зі шматком хоч би черствого хліба з материних рук. І хліб для душі – велику любов – дарує нам з дитинства мати.

Мати наша – сива горлиця,

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола – намистиною,

Небо – празниковою хустиною…

А земля – пшеницею ярою,

А літа – замисленим явором…

Крашанкою – сонце в миснику,

А вона – до них всіх – піснею.

(Б. Олійник, “Мати наша – сива горлиця”)

У горі та в радості ми подумки звертаємося до неї. Перше слово дитини – “мамо”. Наша слава – це її слава.

Продовженням роду, теплом домашнього вогнища – усім завдячуємо ми їй. Не можна про це забувати:

Бо, хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

(Т. Г. Шевченко, “І мертвим, і живим… “)

І перед нами, юними, сьогодні постає дуже важливе питання – як треба прожити життя, щоб нами могли пишатися наші матері. Чим віддячимо їм за пісню й працю, за хліб, за безсонні ночі і нашу долю, вишиту “червоними і чорними нитками” на рушнику чи то на сорочці?

Можна вибрать друга

І по духу брата,

Та не можна рідну

Матір вибирати.

(В. Симоненко, “Лебеді материнства”)

Недаремно ми найдорожче – Батьківщину – називаємо матір’ю. Вона в нас одна, як одна мати в кожної людини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Від матері – слава, і пісня, і хліб