Григорій Савич Сковорода мав міцні творчі зв’язки з культурою та літературою інших народів. Його філософські погляди грунтувались на глибокому знанні праць античних філософів (Епікур, Сократ) та французьких просвітителів та енциклопедистів Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є, К.-А. Гельвеція та інших. Певну паралель можна провести між М. В. Ломоносовим і Г. С. Сковородою, якого ще за життя називали “українським Ломоносовим”.
Тричі впродовж десятиріччя (1759-1769) Г. С. Сковорода працював у Харківському колегіумі. Щоразу його звинувачували у згубному
Тому зустрічі відбувались за містом у Монастирській леваді. Свідченням тому є листування філософа з учнем Михайлом Ковалинським. Учні Сковороди згодом стали видатними вченими: перший російський клініцист Є. Мухін, натураліст В. Двигубський, відомий фізіолог Г. Вазилевич, філологи М. Коченовський, М. Гнєдич, М. Ковалинський. Під час своїх мандрів дорогами Слобожанщини Сковорода часто гостював у родині Каразіних.
Під
Перу видатного російського письменника Л. М. Толстого належить перший популярний нарис про Сковороду, створений для дітей. Поетичне слово Сковороди звучало по всій Україні. Т. Г. Шевченко, згадуючи своє дитинство, писав: Давно те діялось. Ще в школі, Таки в учителя-д’яка Гарненько вкраду п’ятака (Бо я було трохи не голе, – Таке убоге) та й куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку.
Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу Та й списую Сковороду… Світову славу здобув мандрівний філософ від нащадків, хоча упродовж життя його переслідували, він зазнавав утисків з боку церковної і світської влади. Його було звільнено з посади викладача поетики Переяславського колегіуму, бо епіскоп Никодим Сребницький був ;іавзятим противником усього нового й передового. У Харківському колегіумі Сковороду схиляли до чернецтва, на що він відповів: “Разве вы хотите, чтобы и я умножил число фарисеев? Ежте жирно, пейте сладко, одевайтесь мягко и монашествуйте!
А Сковорода полагает монашество в жизни нестяжательной, малодовольстве, воздержности, в лишении всего ненужнаго…”. У 1769 році за “підрив” основ церкви й держави Сковороду звільнили з Харківського колегіуму, і він назавжди залишив роботу в офіційних закладах. Твори видатного мислителя за Його життя так і не були надруковані.
Історичне значення творчості Г. С. Сковороди полягає в тому, що він порушив важливі соціальні проблеми, пропагуючи у своїх творах ідеї соціальної справедливості, демократизму і гуманізму. Творчість видатного філософа, письменника і просвітителя була визначним явищем в українській культурі. В історії української літератури Г. С. Сковорода лишається одним із перших ліричних поетів, байкарів і сатириків.
Український мислитель заклав підгрунтя, на якому і надалі розвивалась передова філософська думка і літературна творчість як в Україні, так і в Росії.