Епітет “стокрилая” – це, на жаль, не моя вигадка. Цей епітет узятий із творів Лесі Українки. Первинно він стосувався весни, але мені здається, що поезію автора цілком можна назвати стокрилой. За давніх часів символом поетичної Творчості був Міфічний Пегас – крилатий кінь, що символізував натхнення й творче сходження. Імовірно, пегас, що приносив натхнення письменниці, теж був стокрилим – настільки доконаними представляються читачам її добутку
Поезія Лесі Українки настільки різноманітна, що навіть не знаєш, як почати говорити
Напевно, правда, що талановита людина талановита у всьому – настільки легко даються письменниці різні жанри літературної творчості, різні види лірики. Імовірно, створюючи текст, автор не замислювалася, який це жанр або різновид лірики. Отже талант усе таки ховається не в здатностях писати саме сонети або сугубо драми. А в умінні особливо відчувати мир, повно, гостро й точно сприймати все, що відбувається навколо: нехай те буде Природа, певна
Мені дуже подобається поезія “Давня весна”. Лірична героїня, всупереч хворобі (“а я лежала хвора…”) здатна радуватися весні, природі, красі й гармонії навколишнього світу. Тому що сама вона є частиною цього миру, а мир є часткою її самої.
Мені здається, саме ця здатність, на жаль, не для всіх доступна, називається гармонією людини й миру, людини й природи. А ще – це вміння жити сьогоденням і усвідомлення безцінного унікального дарунка життя в кожній хвилині існування:
Моя душа ніколи не забуде Того дарунка, що весна дала; Весни такий не було й не буде, Як і була, що за вікном цвіла
Теперішня поезія, як і будь-яке мистецтво впливає. Ці рядки вражають тим, що для більшості людей недоступно таке сприйняття. Але воно недоступно тільки через те, що люди самі відмовилися від нього, розучилися жити так, сприймати так, радуватися весні тільки тому, що вона весна. “Весни такий не було й не буде…” – і це твердження стосується кожної весни, кожного дня, кожної хвилини, тому що всі вони неповторні.
Такі прості й банальні істини, але навіть дотепер є потреба їх висловлювати, доводити, у них переконувати й переконуватися в них самому…
“Хотіла б я пісень стати…”, “Ви щасливі, зірки” – так називаються одні з найвідоміших віршів Лесі Українки. Значна частина її добутків, ці два вірші серед них, здається мені об’єднаної певним неочевидним мотивом. Цей мотив бажання бути більше, ніж просто людиною. Бажання вийти за межі “занадто людського”. І саме це бажання, напевно, піднімає письменника над миром. Так письменник, нехай не в прямому розумінні, стає й пісень, і зірками, і словом.
Ви щасливі, зірки, ваші промені – ваша розмова; якби я ваші промені мала, я б ніколи не сказала й слова. Напевно, варто подякувати випадок за те, що Леся Українка все-таки сказала ці слово в українській і світовій літературі. І це буде теперішнє слово – художника, філософа, жінки. Це Слово несе Світло. Світло мудрості, краси й поезії
(1 votes, average: 5.00 out of 5)